Врятує лише правда

Тема в разделе "Новости Украины и всего мира", создана пользователем ЛЕШИК, 20 апр 2010.

  1. ЛЕШИК

    ЛЕШИК

    Регистрация:
    20 апр 2009
    Публикации:
    146
    Симпатии:
    7
    Род занятий:
    хакер
    Мой город:
    канев


    Чи згодні ви з тим, що у всіх сьгоднішніх негараздах винні... самі українці? Ні? Автор цієї статті наголошує на тому, що у економічному відставанні вині самі пересічні українці.



    Коли людина хвора, тоді їй цілий світ не милий. Від хворого марно чекати оптимістичних і мудрих думок, а поготів - мудрих вчинків. А коли хворе мало не ціле суспільство, Нація?


    Пропоную одну лікувальну психотерапевтичну процедуру: відверто поговорити про нашу українську ментальність, тобто про спосіб мислення.


    Українське суспільство, а точніше - українська нація - перебуває ще у суперечливому підлітковому віці, коли самовпевненість і категоричні судження "цілком гармонійно" узгоджуються з невіглаством, а дитячі наївні сподівання на краще майбутнє ("згинуть наші вороженьки, як роса на сонці" - тобто випаруються самі собою, без зусиль) існують у суспільній свідомості всупереч очевидній логіці фактів, тенденцій, явищ і подій.


    Вже майже два десятки років українці втішають себе ілюзіями про "доброго царя" (провідника, лідера, президента, месію). У цьому марновірстві чи не найпереконливіше виявляється органічна інфантильність (безвідповідальність) недорослої нації.


    Майже всі помисли, увага, зацікавленість громадян країни щодо сьогодення і майбутнього спрямовані на керівника держави та його "команду".



    Отож народ і віддав повну відповідальність за своє сьогодення і майбутнє "капітану". А собі залишив лише повноваження пасажирів.

    А за таких умов вже не має великого (або й жодного) значення куди пливе корабель. Головне - щоб було що їсти тричі на день та влаштовували різні шоу ("Ще не вмерла Україна, єслі ми гуляєм так!" - досить символічно звучить цей рефрен у виконанні Вєркі Сєрдючки).


    Часом найбільш уважні громадяни помічають, що корабель відхиляється від попередньо наміченого курсу, але це не турбує загал пасажирів, адже "капітан" та його "помічники" періодично виступають із цілком задовільними поясненнями.


    У кожному разі, на борту достатньо запасів їжі, а наші дівчата - найкращі у світі.



    А тому навіть нас не дуже хвилює, що в каютах трюму і на нижніх палубах подекуди вже починає просочуватись вода крізь проіржавлені щілини, тоді як рятувальні шлюпки передбачені лише для пасажирів кают класу люкс на верхній палубі...



    Ми віримо "капітану", який нас заспокоїв, що в разі загострення ситуації нас врятують інші кораблі, яким ми добровільно віддали свою сучасну зброю.



    Впродовж майже двадцяти років нашого "незалежного" плавання ми вже почали забувати про суходіл, звикли до постійних змін погоди на морі, раз на кілька років переобираємо "капітана" та "команду", а потім продовжуємо плисти, а точніше - чекати, коли на горизонті з'явиться довгоочікувана земля.

    Хоча, треба сказати, що багато хто вже й не чекає... Тим паче, що у певної частини пасажирів давно склалося враження, що попри зміну капітанів і команд, всі вони старанно уникають наближення до берега. І це є правдою!

    А тим часом, на суходолі впродовж цих майже двадцяти років колишня благодатна рілля поросла не лише чагарниками, а й молодим лісом, чисельність сільського населення катастрофічно зменшується за рахунок відходу з цього світу старших і втечі молодших до міст, а то й далі.


    А у містах не краще: звичайна вода (подекуди не дуже й питна) продається за ціною закупівлі молока в селі, а вітчизняна картопля - дорожче від імпортних бананів та яблук.

    Колись, за часів "капітана" Сталіна, селяни були безпаспортними колгоспними кріпаками і не мали права тікати з села, а нині, в умовах так званої ринкової економіки, їм не дають можливості вивезти і продати вирощену ними продукцію, бо ринок захопили посередники з "команди капітана".

    Звідси й високі ціни. А коли високий врожай - то це вже справжнє нещастя...

    І при цьому хочемо, щоб ми сподобалися Богу?



    Проте вся ця абсурдність ситуації не лише не перешкоджає, а навпаки - навіть заохочує різних "експертів", "політологів", "іміджмейкерів" та інших "фахівців" щодня виступати в ефірі з оптимістичними пророцтвами на майбутнє, майстерно уникаючи пояснень про щоденну неухильну руйнацію держави і деградацію суспільства.


    Про наші перспективи на майбутнє може переконливо свідчити той очевидний факт, що ось вже впродовж майже двадцяти років чисельність населення України зменшується на 350 000 осіб щорічно, не враховуючи 500 000 абортів щорічно... І це є правдою!


    Водночас небезпечно змінюється національна структура сумнівно незалежної держави: вихідці з Росії, Азії й Африки вже становлять мало не чверть населення України, а їх питомий приріст за рахунок народжуваності суттєво випереджає питому народжуваність автохтонів.



    Але "капітан" продовжує втішати суспільство перспективами "розширення співробітництва" з північно-східним сусідом. Водночас велику активність виявляє і сам північно-східний сусід. У Державній Думі вже розроблено проект створення впродовж 2010-2020 років "Единого союзного Украинско-Белорусско-Российского государства" зі столицею... у Києві(!).


    Створення цієї нової імперії вже почалося за активної участі "капітана" і членів його "команди", що їх висунули на "капітанський місток" держави наші громадяни-виборці.

    Висунули у повній відповідності до своєї громадянської свідомості, рівень якої дозволяє "капітанові" та його донецькій команді цілком відверто і впевнено, ігноруючи Конституцію і закони України, формувати політичний курс згідно із московським сценарієм ліквідації нашої й так не дуже незалежної держави. І це є правда!

    Бо, щиро кажучи, скільки тієї незалежності ще залишилося? На це питання могли б дати відповідь керівники Фонду державного майна, поінформувавши громадян про те, що близько 40% продуктивної власності на теренах України вже належить або контролюється зовсім не її громадянами.

    Це лише в інформаційному просторі - в пресі, на радіо і телебаченні, на театральних сценах і концертних майданчиках - є очевидною абсолютна перевага російської мови, культури і ментальності. А що відбувається у фінансово-промисловому просторі?


    Полный текст и комментарии простых украинцев на эту публикацию тут:

    http://www.pravda.com.ua/columns/2010/04/16/4939315/

Загрузка...