РЕКОМЕНДОВАНО Трахтемирів - минуле, сучасне, майбутнє

Тема в разделе "Справочная информация и история Канева", создана пользователем Starpom, 13 мар 2016.

  1. Starpom

    Starpom Модератор

    Регистрация:
    20 дек 2007
    Публикации:
    2.323
    Симпатии:
    270
    Пол:
    Мужской
    Род занятий:
    Созидание
    Мой город:
    Канев
    Отже головна лінія оборони йшла по Лівобережжю, зміцнення якого підвищувало безпеку життя і на Правобережжі і вже на рубежі X—X I ст. тут фіксуються археологічні мате ріали, що засвідчують повернення сюди слов'янського насе лення. Щоб збудувати фортеці вздовж Дніпровської оборонної лінії, основне спорудження яких припадає на XII ст., потрібні були значні людські ресурси. Звичайно, не всі городища нале жали київським князям, подібно Зарубу, були серед них і бояр ські приватновласницькі городища-замки. Можливо, саме до таких належить городище в урочищі Городок, на південь від Григорівки. Невеликі роботи розвідкового характеру провели на ньому В. Й. Довженок і О. М. Приходнюк.

    Це невелике городище площею всього 0,3 га знаходиться в оточенні поселень, що займають площу в десятки гектарів.

    Подібну ситуацію можна спостерігати і в районі Бучака, де городище, що також носить назву урочище Городок, оточене поселеннями. Це городище випало з поля зору археологів, що проводили розвідки вздовж узбережжя Канівського водосхо вища і було відкрите у 90-х роках. Воно знаходиться в глибині берега і віддалене від Дніпра на 0,85 км. Мис з трьох боків має стрімкі схили, що спускаються в долину. Його висота від під ніжжя становить близько 55 м. Городище має кілька ліній укріплень — дві лінії валів і ровів та ескарпи. Перший лобовий вал розташований за 110 м від краю площадки і має довжину до 40 м; висота напольного валу становить 2 м. Перед валом на площадці-бермі знаходиться рів шириною 10 м. Друга лінія укріплень розташована за 40 м від першої: вал, довжиною 30 м, шириною близько 6 м, і висотою до 1,5 м, перепендикулярно перетинає городище. Перед валом знаходиться рів шириною 5 м і глибиною 1-1,2 м. Ширина ескарпів коливається від 1,5 до З м. Один з них замикає городище колом. Цей ескарп прокла дено на 4—6 м нижче вершини гори, ще два ескарпи проходять вздовж західних схилів городища. Площа городища становить близько 0,36 га. Укріплення городища свідчать про міць і не приступність таких давньоруських фортець, а також про необ хідність значних людських ресурсів для їх спорудження.

    Ур. Чернече. Забудова поселення XII ст. Реконструкція В. О. Петрашенко, В. К. Козюби.
    Ур. Чернече. Фрагмент розкопу поселення на Дяковому полі.
    Чернече Забудова поселення.jpg Чернече Фрагмент розкопу поселення на Дяковому полі.jpg
  2. Starpom

    Starpom Модератор

    Регистрация:
    20 дек 2007
    Публикации:
    2.323
    Симпатии:
    270
    Пол:
    Мужской
    Род занятий:
    Созидание
    Мой город:
    Канев
    Ще одне давньоруське городище Трахтемирівського запо відника знаходиться недалеко від описаного вище, на березі Канівського водосховища, на горі Туз. Характеристики його подібні до описаних вище. Ці городища знаходяться в оточенні поселень, що займають Дніпровські тераси на десятки гектарів.

    Розкопки поселень дали багатий археологічний матеріал, який не поступався знахідкам з городищ. Особливе місце серед цих пам'яток займає поселення в урочищі Чернече, де впро довж чотирьох польових сезонів було розкопано значну пло щу, досліджено могильник, з'ясовано площу всієї пам'ятки до затоплення. Поселення було відоме археологам ще з 60-х років, однак його розкопки, були викликані ось якими подіями. Якось на початку 1985 році А. Б. Петропавловський, який активно займався збором археологічних знахідок з побережжя Канівського водосховища, завітав до Інституту археології і по казав унікальну колекцію речей, зібрану на побережжі в Чер нечому і поблизу Бучака між урочищами Рожана криниця і горою Туз.

    Ур. Чернече. Глинобитна піч із житла XII ст.
    Ур. Чернече. Глинобитна піч із житла XI ст.
    Глинобитна піч із житла.jpg Глинобитна піч із житла Чернече.jpg

    Серед цих речей були багаті жіночі прикраси XI—XIII ст., наконечники стріл, поясні пряжки, чоловічі каблучки-печатки, фібули, монети римського часу, монети візантійські та золото- ординські. Тоді ж у 1985 році академік П. П. Толочко виїхав на місце збору цього матеріалу і було прийнято рішення про негайне проведення охоронно-рятувальних робіт на поселенні в урочищі Чернече, які було доручено експедиції під керів ництвом В. О. Петрашенко.

    За чотири польових сезони було досліджено 16 жител з глинобитними печами, що добре збереглися в котлованах під товщею намивних грунтів, глибокі підкліти від господарських і житлових будівель, гончарний горн XI ст. та багато інших гсподарських приміщень. В результаті розкопок та розвідко- вих робіт вдалось з'ясувати забудову пам'ятки в різні історичні періоди, адже балочна тераса на якій знаходилось поселення заселялась людьми, починаючи з рубежу нашої ери.
  3. Starpom

    Starpom Модератор

    Регистрация:
    20 дек 2007
    Публикации:
    2.323
    Симпатии:
    270
    Пол:
    Мужской
    Род занятий:
    Созидание
    Мой город:
    Канев
    В давньоруський час це було велике поселення, площею близько 10 га. Його центральна частина, що займала Дякове і Попове поле, була щільно забудована садибами, які за своїм характером не відрізнялись від садиб міського типу. До них входила основна житлова будівля, деякі з них могли мати два поверхи, господарські приміщення: овини, льохи, сараї. Деякі садиби мали по два житла, одне з яких слугувало приміщенням для майстерні. На поселенні існувало гончарське, залізоробне, можливо, ювелірне виробництво; його мешканці були знайомі з військовою справою. Окрім того, поселення було визначним релігійним та культурним центром, про що свідчать численні знахідки книжних застібок, велика кількість натільних хрес тиків та енколпіонів, підвіски-іконки, зібрані у воді та знайдені під час розкопок. Експедиції не вдалося знайти залишків цер ковних споруд, проте церква тут безперечно була. Цілком імовірно, що вона знаходилися в центрі поселення, на місці новоутвореного яру, який розділив поселення на дві частини. Саме на виході цього яру до водосховища і зібрано найбільшу кількість престижних речей. Завдяки цьому новоутвореному яру вдалось відшукати і могильник, що розмістився угорі над поселенням. Розкопками виявлено 43 поховання. Це типовий християнський некрополь: небіжчиків ховали у дерев'яних трунах майже без речей. Приблизно кожне п'яте поховання містило скроневі прикраси, каблучки та прості кільця. На осно ві реконструкції черепа одного з чоловічих поховань, здій сненої канадськими колегами, вдалось відтворити зовнішній вигляд мешканця поселення.

    Григорівка. Ур. Чернече. Реконструкція житла X—X I ст. (автори В. О. Петрашенко, О. І. Петросюк).
    Знахідки з поселення XI—XII ст. з ур. Ревутове.
    Григорівка Чернече Реконструкція житла.jpg Знахідки з поселення з Ревутове.jpg

    Напередодні татаро-монгольської навали це був великий населений пункт, оточений з боку Дніпра оборонною стіною. Дніпро знаходився тоді на відстані близько 300—500 м від тераси, де розмістилось поселення. Така широка заплава пере тиналася багатьма старицями. У цьому місці на старих картах також відмічено рукав Дніпра, який міг використовуватись як гавань. З півдня поселення захищене високим горбом (Топо лева гора), де за слов'янських часів існувало городище-сховище. Не виключено, що у XII ст. воно також могло слугувати за сторожовий пункт. Поселення зазнало кількох пожеж впродовж XI—XII ст., що було пов'язано з половецькими напа дами. Особливо велика пожежа трапилася у першій половині XIII ст, під час татаро-монгольської навали, коли було знищено майже всі будівлі. Після цих трагічних подій, життя хоч і відновилось, проте тут існував лише невеликий хутір. Незапе речним свідченням проживання тут населення у XIV—X V ст. стали знахідки золотоординських монет.

    Зовсім інший вигляд мало сільське поселення в ур. Реву- тове, на південь від Григорівки, поблизу відомого урочища Городки.

    Чоловік з Григорівського могильника (ур. Чернече). Реконструкція Кирила Чана (Канада).
    Бронзовий натільний хрест XII ст. Ур. Чернече. Григорівка.
    Чоловік з Григорівського могильника.jpg Бронзовий натільний хрест.jpg

    Проведені широкою площею розкопки дали можливість ре конструювати планіграфію його забудови, з'ясувати площу однієї садиби та конструкцію жител. Площа однієї садиби, зай нята під будівлі, дорівнювала 3-4 соткам, а щільність садиб становила приблизно одну на 1000 кв. м, отже поряд з житлами знаходилась вільна земля під городи. Проте основні поля під зернові культури оброблялись за межами селища на плато.

    Це одне з ранніх давньоруських селищ на узбережжі; його дата початок XI — середина XII ст. Прихід сюди населення з північних, безпечніших, районів став можливим у зв'язку зі зміцненням молодої держави та будівництвом Дніпровської й Пороської оборонних ліній. Для виникнення низки городищ, якими густо вкривається цей район у XII ст., потрібна була сільська округа. У процесі заселення Подніпров'я в цей час брали участь як залежні від князя люди, про що є незаперечні свідчення у літописах, так і особисто незалежні селянські об щини, що шукали вільної землі.

    Знахідки з поселення в ур. Чернече.
    Давньоруська кераміка з Григорівського поселення в ур. Чернече.
    Знахідки з поселення в Чернече.jpg Давньоруська кераміка з Григорівського поселення.jpg

    Поселення у Ревутовому починалось як невелике родове сільце, що поступово розросталось. За своїм характером воно належало до типу «домових» общин, коли розділені сім'ї не переселялись на нові місця, а засновували свої двори на цьому ж поселенні.
  4. Starpom

    Starpom Модератор

    Регистрация:
    20 дек 2007
    Публикации:
    2.323
    Симпатии:
    270
    Пол:
    Мужской
    Род занятий:
    Созидание
    Мой город:
    Канев
    В період раннього феодалізму селянська землеробська об щина була найбільш масовою соціальною структурою. Вона відповідала за виконання державних повинностей і податків, хоча селяни залишалися особисто вільними. Однак у XII ст. на цій території відбувались помітні зрушення. Поряд з поселен ням, всього за 0,5 км з'являється городище — феодальний замок, що поступово поширює владу на довколишні селянські общини. Проте саме у цей час десь у середині XII ст. життя на поселенні припиняється.

    Зрозуміло, що його мешканців змусила залишити ці землі не зовнішня небезпека, а нові порядки, які відрізнялися від старих родових законів. Можливо, мешканці перейшли жити на тери торію ближче до фортеці, підкорившись новим умовам, а може вирушили на пошуки нових вільних земель. Про це можна лише здогадуватись.

    Поблизу Городка в ур. Підтополеве В. К. Козюбою було розкопано житло XII ст., яке так «вдало» згоріло, що зберегло майже в повному вигляді дерев'яну підлогу, залишки лав, глинобитну піч, що дало можливість здійснити його рекон струкцію.

    Не можна не згадати ще про одне місце Трахтемирівського заповідника, де концентрація об'єктів давньоруського часу не поступається літописному Зарубу. Це пам'ятки, що розміс тились в урочищах Рожана криниця, гора Туз, Городок (про це городище ми вже згадували вище), гора Гребінець, Ви ноградне. Тут на площі всього близько 100 га у XII ст. існували два городища в оточенні селищ, що займали десятки гектарів, функціонувало кілька могильників. На одному з них, біля під ніжжя гори Туз, впродовж багатьох років здійснюються архео логічні рятувальні розкопки, оскільки його територія розми вається Канівським морем. Нині розкопано 70 поховань давньоруського часу.

    Ландшафтно-топографічна реконструкція давньоруського поселення в ур. Ревутове (автори В. О. Петрашенко, В. К. Козюба)
    Реконструкція жител за матеріалами розкопок в ур. Ревутове (автор О. В. Кондратенко).
    Ландшафтно-топографічна реконструкція давньоруського поселення.jpg Реконструкція жител за матеріалами розкопок в Ревутове.jpg

    Найбільш значні за площею роботи проведені на узбережжі, безпосередньо в зоні розмиву Канівського водосховища, де існувало багатошарове поселення, подібне до поселення в ур. Чернече, з такими ж багатими на знахідки садибами. Всього розкопано 11 жител VIII—XV ст. Велику колекцію речей зіб рано з узбережжя А. Б. Петропавловським, частину передано експедиції місцевими мешканцями.

    Значний внесок у вивчення історичної спадщини заповідника зробив великий ентузіаст у справі збереження трахте- мирівських пам'яток М. Є. Іщенко. Завдяки його ініціативі облаштовано пам'ятку природи і історії — Рожану криницю. Ця місцина має таку велику силу тяжіння і вплив на людину, що неодмінно прагнеш повернутись сюди знову, щоб відно вити сили і очистити душу. Саме тому мешканці колишнього Бучака поважають її як святиню, прикрашають рушниками, іконами і свічками. Назва криниці пов'язана з дохристиян ським язичницьким світом наших предків, коли культу Роду і Рожаниці належала провідна роль серед інших богів. Так відо мий історик академік Б. О. Рибаков пише, що давня матріар хальна віра у двох Рожаниць, двох господарок світу з часом втрачає свою першість і поступається Роду, проте матеріал про двох Рожаниць зустрічається аж до кінця XI X ст. [Рыбаков, 1993, с. 149—150].

    Ось які глибини народної пам'яті зберегла для нас трахтемирівська земля.

    Виходячи з усього сказаного про цей комплекс пам'яток, було висловлене припущення про можливість ототожнення цієї місцевості з літописним Пересічином, археологічна іден тифікація якого остаточно не визначена.

    Літописний Пересічин належить до так званих дискусійних міст. У Іпатіївському літописі він згадується під 1154 та 1161 роками. [Літопис Руський, с. 261, 278]. Перша згадка про місто (город) міститься у Новгородському першому літописі під 941 роком, де сказано, що уличі згодилися на данину Ігореві, яку він віддав своєму воєводі Свенельду, і тоді було взято їхній город Пересічин. Остання згадка про місто є у списку міст дальніх і ближніх, тобто місто доживає до кінця XIV ст. В історичній і археологічній літературі відомо кілька версій про розташування Пересічина: на території Молдавії (Н. І. Надєждін, Н. П. Барсов), Китаївське городище під Києвом (Н. Д. Полонська, М. О. Максимович, П. П. Толочко), на Стугні або на Дніпрі між Києвом і Трипіллям (Б. О. Рибаков), на Дніпрі в районі с. Григорівка (Р. С. Орлов).

    Цілком імовірно, що такий великий урбаністичний центр, яким виступає зазначений вище комплекс, міг бути літописним Пересічином, близькість якого до Переяслава, а також роз міщення його між Юр'євом на Росі та Василевим на Стугні, випливає з писемних свідчень. Тут зосереджені матеріали, по чинаючи з VI—VII ст. пеньківської культури, які багатьма дослідниками розглядаються як уличські, і всіх наступних епох до XV ст. включно. Серед цих матеріалів переважають знахідки давньоруського часу, зокрема, прикраси із срібла та скла, а також фоліс анонімний 970—1030/1035 роки. У змиві знайдені римські і візантійські монети, а також половинку дирхема 800-803 року. Звичайно, це лише гіпотеза, під твердити яку можливо лише після широких археологічних досліджень всієї території та розшуків співзвучних Пересічину топонімів.

    * * *

    Закінчуючи подорож у слов'яно-руський час, ми перекона лись, що Трахтемирівська земля була густо заселеним куточ ком Наддніпрянщини з розвинутими міськими центрами — городищами, великими поселеннями, монастирями, які свід чать про духовне і матеріальне багатство народу, що тут проживав.
  5. Starpom

    Starpom Модератор

    Регистрация:
    20 дек 2007
    Публикации:
    2.323
    Симпатии:
    270
    Пол:
    Мужской
    Род занятий:
    Созидание
    Мой город:
    Канев
    Пам'ятки зарубинецької доби

    Чи віднести... венедів до германців чи сарматів —я не знаю
    Корнелій Таціт, римський історик І ст. н. е

    Стародавніх слов'ян здавна називали венедами
    Давня історія України

    На Трахтемирівщині розташовані кілька відомих пам'яток зарубинецької культури — городище Монастирьок, селище Мала Гірка, могильники Трахтемирів, Зарубинці та Григорів ка. Далі на південь, вздовж Дніпра і до гирла Росі відомо ще близько 20 пам'яток зарубинецької культури — всі вони скла дають Канівську середньодніпровську групу зарубинецьких пам'яток, близьку, але не тотожну київській групі.

    Зарубинецька доба (кінець III ст. до н. е.— II ст. н. е.) вва жається одним з етапів давньослов'янської історії, витоки якої сягають II тис. до н. е., коли з населення Південно-Східної Європи, що складало індо-європейську мовно-культурну єд ність, почали виділятися різні групи племен — слов'янська, балтська, германська, кельто.-ілірійська, індо-іранська та ін. За довгі роки становлення як окремого народу з своїми мовними, етнографічними і культурними особливостями, слов'яни прой шли кілька етапів, які засвідчуються лінгвістичними та архео логічними матеріалами. Одним з таких етапів була зарубинець ка культура, представлена численними пам'ятками, поширени ми в лісостеповій та лісовій смугах басейну Дніпра. Натепер відомо понад 500 зарубинецьких пам'яток, частина яких розкопана, де і виявлено понад 1000 поховань та до 200 жител, а також велику кількість посуду, прикрас, знарядь праці, пред метів побуту та ін.

    Час існування зарубинецької культури визначається на під ставі датування фібул та предметів античного виробництва — амфор, столового посуду, прикрас, намистин, монет та ін. Най- раніші речі цієї культури знайдено на Пилипенковій горі під Каневим. Це уламки амфор з клеймами 30—20 років III ст. до н. е. Найпізніші амфори також знайдені на Середньому При дніпров'ї і датуються II ст. н. е., що і є хронологічними межами існування всієї культури.

    Мала гірка та Батурова гора. Вигляд з плато до затоплення Канівським водосховищем (фото Є. В. Максимова, 1960 р.).
    Мала гірка та Батурова гора.jpg Мала гірка та Батурова гора Вигляд з плато до затоплення.jpg


    Походження зарубинецької культури було складним і до кінця не з'ясованим процесом. Надто короткі і сумнівні відо мості містяться в творах античних і римських авторів, до того ж археологи не завжди одностайні в тлумаченні одних і тих самих археологічних джерел, що і привело до поширення в науковому середовищі аж трьох гіпотез щодо походження зарубинецької культури — автохтонної, міграційної та інте- граційної. Прибічники автохтонної гіпотези (В. В. Хвойко, В. М. Даниленко та ін.) вказують на існування подібностей між зарубинецькою культурою та попередніми культурами лісо степових племен скіфського часу цієї території. Проте за сучасними дослідженнями не можна розглядати зарубинецьку культуру як просте еволюційне продовження культур скіф ського часу лісостепової і лісової смуг України і Білорусі.

    Міграційна гіпотеза, хоч і має цілий ряд аргументів на свою користь, не може дати вичерпну відповідь на всі аспекти проб леми. На нашу думку найбільш аргументованою є інтеграційна гіпотеза, що розглядає походження зарубинецької культури, як складний процес взаємовпливу двох сторін — прийшлого на селення і місцевих племен, нащадків ряду культур, що існу вали на цій території ще з доби бронзи.

    Незважаючи на поширену серед істориків думку про зв'язок венедів із слов'янами, її не можна вважати доведеною, оскільки на території венедів Повісленні та Прибалтиці від- сутні слов'янські гідроніми, які неодмінно б залишило сло в'янське населення. Немає тут і праслов'янських археологіч них культур.

    Племена, які залишили пам'ятки зарубинецької культури, належать до слов'янського світу, етнос якого пройшов у своєму становленні і розвитку чимало ступенів.

    На території заповідника досліджено кілька могильників і поселень. Найгірше зберігся могильник у с. Трахтемирів, де на високому правому березі Дніпра випадково виявлено одне тру- поспалення, інвентар якого складали кілька посудин, причому в одному з горщиків знаходились перепалені кістки. Дві посу дини зберігаються у Державному історичному музеї в Києві. Це чорнолощений горщик з наліпним підковоподібним вали ком на корпусі і гострореберна миска на піддоні І ст. н. е.

    Вигляд на Батурову гору і долину Дніпра до затоплення Канівським водосховищем (фото Є. В. Максимова, 1959 р.).
    Посуд зарубинецької культури з Григорівського могильника та могильника на Малій гірці (Зарубина гора, с. Зарубинці).
    Вигляд на Батурову гору і долину Дніпра до затоплення.jpg Посуд зарубинецької культури з Григорівського могильника.jpg

    Ще два могильники виявлено нижче за течією Дніпра, один з них був відкритий В. В. Хвойкою сто років тому (1899 рік) поблизу с. Зарубинці і дав назву усім подібним пам'яткам, що були виділені у зарубинецьку культуру. Він знаходився на Зарубиній горі. Гора вже тоді була сильно пощкоджена вна слідок видобутку тут каменю-пісковику для жорен. В. В. Хвой- ка встиг розкопати три поховання: два трупоспалення і одне трупопокладення з чорнолощеними горщиками і мисками, кухлями з вушками, бронзовими фібулами II—І ст до н. е. та кількома шпильками.

    Могильник у с. Григорівка знаходився на Ігнатенковій горі. Прибережна частина горба із зарубинецькими похованнями розмита водосховищем, внаслідок чого у воді опинився інвен тар поховань, частину якого вдалось знайти. Це горщики, фібу ли II—І ст. до н. е. та бронзова шпора, фібула і лунниця І—II ст. н. е. У береговому відслоненні було виявлено зруйноване похо вання з великою чорнолощеною мискою І ст. до н. е., фрагмент дна чорнолощеного горщика та простий біконічний мініатюр ний горщик.

    Визначною пам'яткою зарубинецької культури є городище Монастирьок заселене з рубежу III—II ст. до н. е. до І—II ст. н. е. Розкопки всієї площі Східного городища виявили тут 175 ям зарубинецької культури і кілька жител. Немає ніяких сумнівів, що жител на городищі було набагато більше. Всі вони знищені пізнішими будівлями слов'янського і давньоруського часу. В зарубинецький час городище було укріплене валами і ескарпами, зокрема вал на Західному городищі сягав висоти 2 м, за ним з напольного боку знаходився рів. Зарубинецьке селище на Східному городищі було досить людним, мало при наймні 20 одночасних жител, про що свідчать численні ями- льохи. Вони розміщувались по кілька поблизу кожного житла, що доведено розкопками в інших місцях, зокрема в Каневі на Пилипенковій горі, Оболоні в Києві. Отже Монастирьок зару бинецької пори був великим населеним пунктом, де могло про живати 100—150 осіб. Він, можливо, був племінним центром, про що свідчить наявність на городищі жертовника, що знахо дився на сонячній придніпровській частині городища. Жер товник складався з ями, заповненої коров'ячими копитними кістками, так званими астрагалами (36 штук), ретельно скла деними один до одного, основами повернутими до центру ями. Поряд знаходились дві звичайні за розмірами ями, діаметром до 1 м і глибиною до 1,5 м, вщент заповнені цілими посудина ми і уламками від чорнолощених горщиків та мисок, кухонних горщиків з кришками, корчаг та амфор І ст. н. е. Ці ями мали ритуальне призначення, туди приносили жертівну їжу.

    Уявлення про характер житлобудівництва дає досліджене на Монастирку добре збережене житло. Це була напівземлянка квадратної форми із стороною 4 м, стіни її було викладено з дерев'яних колод, рівна утрамбована долівка сягала материка. В центрі житла, на долівці знаходилось домашнє вогнище. Вхід розміщувався по середині північної стіни, де зберігся невеликий східець. Очевидно дах мав вигляд дерев'яного каркасу, на який вкладали очерет, що обмазувався шаром глини. Розкопки багатошарового городища Монастирьок дали ду же цінний в науковому відношенні матеріал, який чисельно набагато переважає знахідки слов'янського та давньоруського часу, що свідчить на користь тривалого у часі і щільно забу дованого поселення. Тут виявлено тисячі уламків і цілих форм посуду, серед яких значну групу складають амфори і античні імпорти. Знайдено також сарматські стріли, бронзові фібули, посохоподібні шпильки, бронзові браслети, перстні і каблучки, лите бронзове окуття для великої ритуальної чаші — сітули і багато іншого інвентаря.

    Знахідки зарубинецької культури з городища Монастирьок.
    Знахідки зарубинецької культури з городища Монастирьок.jpg
  6. Starpom

    Starpom Модератор

    Регистрация:
    20 дек 2007
    Публикации:
    2.323
    Симпатии:
    270
    Пол:
    Мужской
    Род занятий:
    Созидание
    Мой город:
    Канев
    Пам'ятки скіфського часу

    Пройшовши всі неоранїї землі Ти Скіфію побачиш.
    Там живуть Кочівники у возах із плетеним дахом З колесами великими.
    У них В сагайдаках сплять згубні стріли, їх норов є жорстоким і страшним.
    Застережися...
    Есхіл, давньогрецький письменник, VI ст. до н. е.


    У другій половині VII ст. до н. е. українські степи захопили скіфи і перебували тут майже 500 років. До того ці скіфи жили на Північному Кавказі, в басейнах річок Кубані і Терека, де від них залишилося багато курганів, в тому числі і великих, висотою до 20 м, які називають царськими за їхній багатий, з численними золотими речами інвентар.

    За короткий час скіфи підкорили собі все місцеве населення території України. Вони здійснювали збройні напади, грабували і полонили корінних жителів. Щоб протистояти скіфам-кочівникам, лісостепові племена змушені були будува ти укріплені городища. Певна кількість таких городищ захи щала переправи через Дніпро. Тому вони стоять на високому правому березі над дніпровською заплавою. Деякі з них широ ко відомі, наприклад, Хотівське і Ходосівське городища по близу Києва, Трахтемирівське, Канівське. Інші городища захи щали південні межі Лісостепу, вони знаходяться в басейні р. Тясмин на Черкащині, це — Пастирське, Шарпівське, Ма кіївське, Матронінське, Пліскачівське городища. З них усіх Трахтемирівське є найбільшим, його площа понад 500 га. Го родище було збудоване в другій половині VII ст. до н. е. відразу після появи скіфів у лісостепу. Укріплення складали ся з глибоких ровів і високих (до 7 м) земляних валів, по яких, можливо, проходила дерев'яна стіна. Довжина укріплень понад 10 км, втім їх немає з боку Дніпра, де високий берег круто уривається і є неприступним. У відслоненнях валу помітні великі камені, якими укріплювався насип, кілька в'їздів до городища захищали дерев'яні вежі, від яких подеку ди залишилися обгорілі колоди. Розкопки валу і рову Трах темирівського городища, проведені у 2000 році Ю. В. Болтри- ком поблизу с. Луковиця, дали новий матеріал про ці укріп лення. Так, з'ясувалось, що рів мав глибину до 5 м, ширину 10—12 м і був заповнений великою кількістю знахідок, що потрапили сюди під час бойової атаки. В заповненні рову знайдено більше 50-ти наконечників стріл, кинджал, багато уламків посуду, серед якого виділяється розвал довізної орна ментованої грецької вази.

    В північно-західному кутку городища існувало невелике внутрішнє укріплення — своєрідний кремль площею до 70 га, забудований житлами та господарськими спорудами, тоді як вся інша площа городища була вільною, вона призначалася для худоби, яку приганяли сюди під час війни. При розкопках «кремля», які у 60-х роках здійснила Г. Т. Ковпаненко, були виявлені залишки 40 жител і 50 господарських споруд. Вони розташовувалися скупченнями по 6—8 жител, кількох госпо дарських ям і надвірної печі, це було місцерозташування вели кої сім'ї-общини. Житла були напівземлянковими спорудами площею 20—34 кв. м. з каркасними, обмазаними глиною стіна ми, глинобитними печами, вздовж стін йшли земляні нари. В одній з таких напівземлянок містилася культова споруда — кругла глиняна площадка з ямкою в центрі для жертовного стовпа, орнаментована спіральними візерунками. На жертов нику розпалювали вогонь. Тут лежали жертвоприношення — уламки давньогрецької чаші-кілика кінця VII ст. до н. е. та миска місцевого виготовлення, а поблизу — глиняна риту альна посудина у формі птаха та велика корчага.

    Фрагмент скіфського валу Великого Трахтемирівського городища.
    Ранньоскіфська кераміка з ур. Могилки Великого Трахтемирівського городища.
    Фрагмент скіфського валу Великого Трахтемирівського городища.jpg Ранньоскіфська кераміка.jpg

    Під час розкопок знайдено небагато речей, оскільки в кінці VI ст. до н. е. мешканці залишили городище, забравши з собою найцінніші речі. Вдалося виявити уламки типового для лісо степового Придніпров'я столового посуду з блискучою (ло щеною) поверхнею, з інкрустованим орнаментом та кухонних банкоподібних горщиків, прикрашених під вінцями та по кор пусу валиком з ямками, мисок із загнутими до середини він цями, келихів з врізним орнаментом, прясел, накривок для горщиків. Трапилися також дві залізні сокири, бойовий клю- вець, бронзові наконечники стріл VI ст. до н. е., кістяні попе речини (псалії) для вузди, прикрашені фантастичними зобра женнями звірів, залізний серп, бронзові шпильки, сережки та браслети.

    Трахтемирівське городище споруджувалося зусиллями ве ликої маси людей, воно було міжплемінним центром, релігій ним і політичним осередком, місцем сховища племен та їхньої худоби під час воєнної небезпеки в ранньоскіфський час.

    Типологічно тотожні трахтемирівським матеріали, а саме уламки лощених столових і кухонних горщиків та бронзові наконечники стріл архаїчного типу були знайдені при розкоп ках Східного городища Монастирьок, які потрапили сюди, ймовірно, з Трахтемирівського городища, внаслідок перебу вання тут невеликого колективу людей, можливо пастухів.

    На території заповідника є також кілька пам'яток пізньо- скіфського часу IV—III ст. до н. е. Вони погано збереглися, що відбиває реалії тієї доби, для якої характерними були процеси занепаду, пов'язані із падінням Скіфії, колись могутнього вій ськово-політичного об'єднання.

    З цих пам'яток найбільший інтерес мають залишки багато шарового поселення Мала Гірка, що поблизу колишнього села Зарубинці, на правому березі Дніпра, між високими піщаними горбами — Зарубиною горою та Малою Гіркою.
  7. Starpom

    Starpom Модератор

    Регистрация:
    20 дек 2007
    Публикации:
    2.323
    Симпатии:
    270
    Пол:
    Мужской
    Род занятий:
    Созидание
    Мой город:
    Канев
    При шурфовці і розкопках на вершині і рівній площадці зі східного боку Малої гірки було виявлено потужний 0,8-1,0 м, культурний шар з піщаного грунту чорного кольору, наси чений уламками посуду кількох історичних періодів, виробів з кістки, глини, металу, траплялися камені, кістки тварин, печи- на, вугілля, рештки житлових і господарських приміщень.

    З керамічних матеріалів найдавнішими були нечисленні уламки посуду доби бронзи; досить багато було великих фраг ментів кераміки чорноліської культури VIII ст. до н. е., але найчисленнішими виявилися рештки пізньоскіфського і зару- бинецького часів — уламки горщиків, мисок, глеків, кухлів, античних амфор.

    Велику кількість складали пізньоскіфські горщики з вали ком у верхній частині, розчленованим глибокими ямками, від тиснутими пальцями. Денця широкі, із закраїнами, корпус опуклий, профільований, стінки ретельно загладжені, корич невого кольору. Горщики виготовлені з добре вимішаної гли ни, тому черепок щільний, на зламі одноколірний.

    Кераміка та знахідки з Трахтемиріського городища (із статті Г. Т. Ковпаненко)
    Кераміка та знахідки з Трахтемиріського городища.jpg Кераміка та знахідки.jpg

    До пізньоскіфського часу належить ще й уламки великих мисок, вінця яких були вертикальними або ж загнутими до середини, накривки конічної форми з порожнистою ручкою. З інших знахідок до пізньоскіфських належать дводірчатий кіс тяний псалій у формі лунниці, кістяна мотика з великої труб чатої кістки, такі залізні вироби як ножі із горбатою спинкою, шила, свердло, кресало — притаманною рисою цих металевих виробів є висока якість металу, властива саме для IV—III ст. до н. е. На цей час вказує знайдений в культурному шарі бронзо вий тригранний наконечник стріли із внутрішньою втулкою. Трапилася тут також бронзова шпилька з цвяхоподібною го лівкою, характерна для пізньоскіфських старожитностей.

    Всі ці матеріали знаходять свої аналогії з відповідними зна хідками з поселень і могильників пізньоскіфського часу, від критих і досліджених на території дніпровського Правобереж жя, таких як Грищинці, Селище, поселення басейну Тясмина, могильники Рижанівка, Пруси, Холодний яр, Бобриця та ін.

    На території заповідника, зокрема обмеженої валами Трах темирівського городища, трапляються сліди існування тут по селень пізньоскіфського часу. Це знахідки характерних брон зових наконечників стріл, уламки посуду, сліди зруйнованого культурного шару. Ці сліди добре видно в урочищі Маркова гора — високому горбі в прибережній частині, на захід від колишнього села Монастирьок. Тут шурфуванням на частині високого плато, що прилягає з півдня до самого горба, було встановлено наявність культурного шару товщиною 0,2— 0,3 м, в якому трапилися дрібні уламки кераміки пізньо- скіфського часу, а також кісток тварин, вугілля, каменів. Судячи із знахідок таких самих матеріалів біля підніжжя горба, основна маса культурного шару поселення була скинута з його площі при її плануванні, імовірно за часів пізнього серед ньовіччя, в ХVI-ХII ст., коли тут розміщувалися об'єкти Трахтемирівського козацького комплексу. Виявлені залишки культурного шару являють собою нижню його частину, що належала пізньоскіфському поселенню.
  8. Starpom

    Starpom Модератор

    Регистрация:
    20 дек 2007
    Публикации:
    2.323
    Симпатии:
    270
    Пол:
    Мужской
    Род занятий:
    Созидание
    Мой город:
    Канев
    ДОБА МІДІ-БРОНЗИ

    Це була доба індоєвропейської етно культурної єдності.
    Провідними галузями економіки стали земле робство і скотарство.
    Давня історія України.


    Добі раннього заліза в історії України передує доба бронзи, яка тривала понад тисячу років — з XX—XVIII ст. до X—I X ст. до н. е. і названа так тому, що основні знаряддя праці та побуту у той час виготовляли із сплаву — бронзи.

    Так склалося, що доба бронзи значно краще досліджена за поховальними пам'ятками — курганами, ніж за поселеннями. Розкопаних поселень цього часу небагато, близько 20. Немає широко розкопаного поселення цього часу і на території за повідника, хоч матеріали доби бронзи зафіксовані майже на кожній пам'ятці давньоруського часу.

    На городищі Монастирьок виявлено серію ям доби серед ньої бронзи. Залишки жител цього періоду зафіксовані і на схилах Довгого яру поряд з городищем. Потужний культурний шар доби бронзи виявлено на Зарубиній горі, на городищі в урочищі Городок (Бучак), на городищі Тополева гора в урочи щі Чернече та інших місцях. Ці матеріали чекають широких досліджень.

    Багато зробив для дослідження поселень доби бронзи на Канівщині М. М. Бондар. Йому належать розкопки широкою площею поселення Ісковщина з Канева. Дослідник відмічає, що поселення типу Ісковщина виявлені в багатьох пунктах Канівщини. Весь правий берег Дніпра, від Зарубинців на пів ночі до села Хмільна на півдні, був зайнятий поселеннями цього часу [Бондар, 1971,с. 36].

    *** За останніми дослідженнями археологів первісного суспільства дата цієї доби поглиблена майже на 1000 рокув і доба бронзи сягає XX X ст. до н. е.

    Кераміка доби бронзи з городища Монастирьок.
    Григорівка. Трипільськкке поселення в ур. Ігнатенкова гора. Реконструкція житла та рибальського куреня. Кераміка та пластика (автор М. Ю. Відейко).
    Кераміка доби бронзи з городища Монастирьок.jpg Трипільськкке поселення Ігнатенкова гора.jpg

    Ці поселення невеликі за площею, культурний шар насиче ний археологічними знахідками, що свідчить про тривале існу вання селища. Археологічні матеріали представлені в основ ному численними уламками багато орнаментованого посуду, кам'яними та кістяними знаряддями праці, кістками тварин. Житла заглиблені у грунт будівлі розміром приблизно 6x7 м із залишками вогнища з кам'яних брил та опорними стовпами, які підтримували дах. Поселення в Ісковщині належить до середньодніпровської культури ранньобронзового віку, тобто до першої половини II тис. до н.е.

    Значно більше інформації про виявлені на території заповід ника пам'ятки доби енеоліту, представлені широко відомою трипільською культурою. Зразу після закінчення другої світо вої війни було проведено розвідку археологічних пам'яток Канівщини, її очолила відомий трипіллязнавець Т. С. Пассек. Вона вперше наводить опис трипільських пам'яток Трахтеми- рівської ділянки Дніпровського узбережжя.

    Всього тут відомо 7 місцезнаходжень цієї культури, на двох з них проводились стаціонарні дослідження. Це поселення на Ігнатенковій горі і в урочищі Хатище, що розкопувались М. М. Шмаглієм та Ю. М. Відейком.

    Трипільська культура — одне з найбільш яскравих явищ первісного суспільства України. З'явившись на рубежі V—IV тис. до н. е., вона проіснувала близько 1500 років. Хоча її походження продовжує дискутуватись в науковому середо вищі, однак на сьогодні переважає думка про те, що трипіль ська культура склалася на теренах Молдови, а подальша її доля пов'язана з розселенням трипільських племен на територію правобережного українського лісостепу.

    Трипільці обирали для поселень місця, добре захищені при родними перешкодами, на берегах великих і малих річок (на- приклад, городище Монастирьок), а також перші надзаплавні тераси; селились також і в глибині плато на високому правому березі (ур. Хатище). Житла будували як заглиблені, так і на земні, із застосуванням дерева і глини, На поверхні, особливо на розораних полях, вони виглядають як скупчення перепале ної глини і називаються археологами «площадками».
  9. Starpom

    Starpom Модератор

    Регистрация:
    20 дек 2007
    Публикации:
    2.323
    Симпатии:
    270
    Пол:
    Мужской
    Род занятий:
    Созидание
    Мой город:
    Канев
    Розкопки поселення на Ігнатенковій горі вказує на тривалий час проживання тут людей. Основним заняттям його мешкан ців було полювання та рибальство. Цю пам'ятку автори розко пок вважають так званим сезонним поселенням, тимчасовим стійбищем трипільських мисливців та рибалок. На думку М. М. Шмаглія, причини переселення трипільців з місць по стійного проживання на берег великої річки пов'язані з тим, що прогодувати велику кількість населення за рахунок лише продуктів землеробства і домашнього скотарства ставало деда лі важче. На березі великої річки, крім рибальства та мислив ства, які давали основні продукти харчування, можна було збирати молюсків, черепах та ін. Саме про таке збиральництво свідчать значні скупчення черепашок, виявлені під час розко пок. На поселенні розкопало кілька заглиблених будівель, в яких знайдено багато знарядь праці, виготовлених з кременю, кістки та рогу оленя. Виявлено також велику кількість кера міки та антропоморфної пластики — переважно ніжок від ста туеток. Поселення на Ігнатенкові горі належить до пізнього етапу трипільської культури, так званого типу Коломийщина, і датується приблизно третьою чвертю III тисячоліття до н. е. [Бурдо, Відейко, 1993, с. 23—26].

    Розкопки трипільського поселення в урочищі Хатище також дали цінний у науковому відношенні матеріал. Ця пам'ятка належить до більш давнього часу, ніж поселення на Ігнатен ковій горі, і безпосередньо з ним не пов'язана. Як вважає автор розкопок М. Ю. Відейко, вони належать до різних етнічних груп трипільської людності. Площа цього поселення становить близько 2 га. Тут за допомогою магнітної зйомки вдалось ви явити залишки двох жител у вигляді майданчиків обпаленої глини. Під час розкопок отримано велику кількість керамічних виробів, серед яких — численні антропоморфні статуетки.

    Особливістю трипільської культури є велика концентрація населення. Так найменші поселення нараховували, за підра хунками вчених, до 200 чоловік, а найбільші досягали 14 тис. [Давня історія України, 1997, с. 312]. Основним заняттям було розвинуте землеробство і скотарство. Особливо високого роз витку досягло керамічне виробництво, представлене багато орнаментованим посудом різноманітних форм. На думку де яких дослідників, гончарство, литво та металообробка набули ремісничого характеру.

    Однією з найцікавіших проблем сучасного трипіллязнав- ства є відкриття трипільських протоміст, зосереджених у ме жиріччі Південного Бугу та Дніпра, де відомо кілька десятків пам'яток площею понад 50 га. Найбільш відомі серед них по селення у Талянках площею 450 га і Майданецьке — 250 га. Житла розташовувались кількома концентричними овалами, діаметр яких досягав 1—3,5 км. Житла були двоповерховими. Для планування поселень характерне утворення вулиць та кварталів у центральній частині поселення [Шмаглій, Відейко, 1993, с. 54]. Окремі будинки мали два поверхи, а їх площа досягала 60-200 і більше квадратних метрів.

    Дослідження трипільських поселень Трахтемирівського за повідника може пролити світло на структуру заселення цьо го мікрорегіону у добу енеоліту, віддалену від сучасності на 4-5 тисяч років, а за останніми дослідженнями ще на тисячу років раніше.

    ***

    На цьому часовому зрізі ми завершуємо нашу подорож по Трахтемирівському заповіднику і сподіваємось, що його таєм ниці зацікавили і тебе, шановний читачу. Отже настав час поговорити про майбутнє цього уславленого, з непростою долею, куточка Наддніпрянщини.
  10. Starpom

    Starpom Модератор

    Регистрация:
    20 дек 2007
    Публикации:
    2.323
    Симпатии:
    270
    Пол:
    Мужской
    Род занятий:
    Созидание
    Мой город:
    Канев
    ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

    «Безумцеві властиво жалкувати за втраченим і не радіти з того, що лишилось»
    Г. Сковорода


    Сприйнявши слова нашого мудрого співвітчизника, спро буємо і ми з оптимізмом і надією поглянути на майбутнє Трах- темирівської землі. Вже не повернути того, що минулося. Гек тари затопленої долини вкрилися мулом, поховавши місця дав ніх поселень і некрополів, старих доріг, якими ходили наші пращури від часів енеоліту. Розмитий берег продовжує зали шатись легкою здобиччю для шукачів археологічних скарбів. А скарби ці постійним потоком надходять на чорні ринки.

    Але найбільша небезпека нині нависла над самими канів ськими горами, бездумне втручання в складну геологію яких, без врахування рекомендацій наукових закладів, загрожує ка тастрофою.

    Хотілося б сподіватись, що доба експериментів минула, і настав час виважених рішень на користь збереження непов торного канівського краю, його історичних і археологічних пам'яток.

    Незважаючи на значні втрати придолинної частини Дніпра, на щастя, тут є що зберігати. Залишився Трахтемирівський вал великого скіфського городища, вали давньоруських фортець і майже в незмінному вигляді миси самих городищ. Чекає сер йозних археологічних досліджень пізньосередньвічний Трах темирів і Монастирьок, давньоруський Зарубський монастир з його печерами. Кожна з цих пам'яток може стати першоклас ним об'єктом для всіх, хто цікавиться історією і археологією рідного краю, а також зарубіжних гостей. Трахтемирївська ділянка Дніпровського узбережжя ідеально підходить для втілення в життя ідеї створення ландшафтно-сторичного запо відника. Адже села, що існували на узбережжі, виселено; це дає можливість відновити і зберегти в незмінному вигляді істо ричний ландшафт цієї території, принаймні києво-руської доби, пам'ятки якої найбільш густо зосереджені на узбережжі.

    Сподіваючись на спонсорську допомогу у вирішенні цих проблем заповідника, слід пам'ятати, що ця земля не витримає нової хвилі будівельного «буму», що нині охопив Україну. Вона не повинна стати предметом купівлі-продажу, бо її багат ства не мають ціни, як не має ціни краса, добро і щастя. Настав час, коли треба віддавати цій землі, а не планувати одержати матеріальний зиск від експлуатації її багатств. Вона має багат ства, але зовсім іншого плану. Це багатство нашої пам'яті, національного сумління і самосвідомості, без яких не може вижити жоден народ, не втративши своєї ідентичності.

    Саме тому сюди йдуть і йдуть прості люди, щоб доторкну тись до святинь Рожаної криниці, попити чистої води з джерел Монастирка, походити босоніж Зарубською долиною, що ди вом уціліла від лихоліть, постояти на городищі Монастирьок, спілкуючись з вічністю.

    Земля — це жива, розумна, «думаюча» істота, її можливості як будь-якої природної субстанції не безмежні. Не можна безкарно брати не даючи нічого взамін, не відтворюючи її гармонійного існування. Діяльність людини на Канівських дислокаціях нараховує тисячоліття, саме поєднання «волі Землі» і прагнень давньої людини, яка відчувала себе лише тимчасовим гостем на ній, створило тут своєрідну духовну атмосферу, де людина найбільш гостро відчуває естетичну досконалість жи вої природи і своє поєднання з нею. Якщо літньої пори ви підете пішки канівськими горами, то неодмінно відчуєте на собі силу очищення від усього невартісного, що нищить і робить людину хворою, ви переконаєтесь, що саме тут вічно живуть добро, істина і краса.