Смысл религии в жизни человека

Тема в разделе "Религия, философия, эзотерика", создана пользователем странник, 25 сен 2011.

  1. странник

    странник Гость

    Религия являет собой важный и необходимый феномен духовной жизни человека и общества. Это, по словам А. Шопенгауэра, «метафизика народа», один из важнейших компонентов его мировоззрения. Изучением религии занимаются прежде всего богословие, а также история и философия — каждая под своим особым углом зрения. Богословие стремится к адекватному истолкованию фактов религиозного сознания, данных путем откровения. История религии исследует процесс возникновения и развития религиозного сознания, сравнивает и классифицирует различные религии с целью найти общие принципы их становления. Философия анализирует прежде всего сущность религии, определяет ее место в системе мировоззрения, выявляет ее психологические и социальные аспекты, ее онтологический и познавательный смысл, высвечивает соотношение веры и знания, анализирует проблемы отношения человека и Бога, нравственный смысл религии и ее роль в жизни общества, в развитии духовности как человека, так и человечества.

    Религия должна рассматриваться в разных аспектах; она осмысливает Бога как Абсолют в его отношении к человеку, природе и обществу. Существенной функцией религии является нравственно-социальное служения она призвана сеять в душах народа мир, любовь и согласие. Религия воссоединяет жизнь двух миров — земного, природно-социального, и трансцендентного. В религии исключительное значение имеет отношение индивидуальной души к трансцендентному.

    История человечества не знает ни одного народа, который был бы чужд религиозного сознания и опыта. Это само по себе говорит о том, что всем народам мира изначально свойственны религиозная потребность духа и соответствующая ей область идей, чувств и опыта. Данная потребность человека и человечества нисколько не уничтожается и даже ничего не теряет в результате развития науки, философии и искусства. Она является общей для людей во все времена их существования, составляя духовное начало в человеке в противоположность животному.

    Религия характеризуется признанием Абсолютного начала, т.е. Бога, от которого зависит все конечное, в том числе и человек, и стремлением согласовать нашу жизнь с волей Абсолюта. Поэтому в каждой религии[1] можно найти две стороны — теоретическую, в которой выражается понимание Абсолюта, и практическую, в которой устанавливается реальная связь Абсолюта с жизнью человека. При этом осмысление Бога может быть чрезвычайно разнообразным и выражаться в почитании камней (литолатрия), растений (фитолатрия), животных (зоолатрия), огня (пиролатрия), человека (различные формы антропоморфизма). Наконец, Абсолют может мыслиться в виде отвлеченной идеи, например, различные понимания Бога: деистическое, теистическое, пантеистическое, включая сюда и поклонение идее человечества (культ человечества у О. Конта).

    О существовании Христа можно говорить с уверенностью не потому, что существуют отрывочные упоминания о нем в древних источниках. Нет, не упоминания Тацита, Плиния Младшего, Светония убеждают в этом, а то обстоятельство, что возникло мощнейшее движение — христианство. Следовательно, у истоков его непременно должна быть и выдающаяся Личность, как у истоков буддизма был Будда, у истоков ислама — Мухаммед.

    Во всех формах религиозного сознания мы находим признание существования высшего начала и связи его с миром конечных вещей. Этой связью объясняется и необходимость поклонения Богу, молитвы и жертвы, и то, что религия служит не только теоретической потребности ума, но также целям нравственности и эстетическому началу.

    Таким образом, в религии нельзя видеть выражение деятельности какой-либо одной стороны человеческой души. В атмосфере религии участвует весь человек со всеми его духовными потребностями и склонностями. В связи с этим мыслители обращают внимание на различные стороны религии. Так, некоторые усматривают в религии прежде всего эмоциональную сторону, подчеркивая религиозные чувства. И. Кант ставил религию в теснейшую связь с нравственностью, назвав религию признанием законов нравственности за веления Божества. По Канту, религия — это закон, живущий в нас, это мораль, обращенная к познанию Бога. Нельзя стать угодным Высшему Существу, не становясь лучшим человеком. Гегель рационализирует религию, характеризуя ее как объективацию абсолютного духа, как самооткровение его в человеке в форме идеи[2].

    В вопросе о происхождении религии еще большее разнообразие мнений, чем в вопросе о ее сущности. Прежде всего необходимо различать психологические причины возникновения религии и социальные корни религиозного сознания.

    Принципы, лежащие в основании объяснения возникновения религии, подразделяются на две группы: супернатуралистические и рационалистические. Первые говорят о врожденности религиозного сознания и указывают на откровение как на его источник. Вторые предполагают или сознательное намерение и рефлексию человека при образовании религии (евгемеризм), или чисто прагматические стремления определенных лиц (Т. Гоббс, Г. Болинброк) ради удержания власти, или олицетворение известных сил природы (Эпикур, Д. Юм), или объективирование известных душевных качеств (Л. Фейербах, Ж. Ренан) или почитание предков (Г. Спенсер). В перечисленных точках зрения много спорного и мало объясняющего: религиозное состояние и содержание души человека — во многом дело сугубо индивидуальное и чрезвычайно тонкое, оно не может быть втиснуто в сухие рамки отвлеченных понятий.

    Что касается проблемы гносеологического смысла религии, или проблемы отношения веры к знанию, то она решается в зависимости от общих философских позиций того или иного мыслителя. Известны три подхода к этой проблеме: сциентистски-позитивистское, историческое (эволюционное) и абсолютное. Первый подход толкует религию как низший вид знания и, по существу, сводит ее к суеверию, которое с развитием науки якобы обречено на исчезновение. Сторонники второго подхода усматривают в религии развивающуюся форму знания, сохраняющую всегда свое значение, даже тогда, когда оно входит в состав иного, более высокого уровня знания. При этом религиозное знание уступает отвлеченному знанию в понятиях. И, наконец, третий подход рассматривает религиозное и научное знание как две различные и правомерные формы духовной активности человека: между ними постоянно отыскиваются границы и продумывается специфика как по сути, так и по значимости для человека и общества. Думается, что нет смысла искать две истины (как это делали в средние века) — научную и религиозную. Было бы вернее подходить к самой трактовке сущности истины с учетом специфики объекта познания. Приведу глубокую мысль выдающегося российского ученого В.И. Вернадского, имеющую прямое отношение к рассматриваемому вопросу: «Если мы хотим понять рост и развитие науки (имеется в виду естествознание. — А.С), мы неизбежно должны принять во внимание и все другие проявления духовной жизни человечества. Уничтожение или прекращение одной какой-либо деятельности человеческого сознания сказывается угнетающим образом на другой. Прекращение деятельности человека в области ли искусства, религии, философии или общественной мысли не может не отразиться болезненным, может быть, подавляющим образом на науке»[3].

    Становление научной картины мироздания не противоречит религии и не ослабляет религиозного восприятия мира. Нельзя считать парадоксом факт, что те, кто внес в науку масштабный вклад (например, такие новаторы, как Н. Коперник, И. Ньютон, А. Эйнштейн, В. Гейзенберг и др.), относились терпимо к религии и размышляли о ней в положительных тонах.

    Спросим себя вместе с М.В. Ломоносовым: откуда в мироздании эта дивная мудрость, эта поражающая целесообразность? Человеку не дано восприятие целостности мироздания. Целостность Вселенной, по словам И. Канта, трансцендентна, т.е. запредельна, ибо в опыте и эмпирических науках мы не встречаем этой целостности и не можем спроецировать мироздание как целое, чтобы оно приоткрыло нам свои высшие духовно-разумные свойства. Даже неживая природа может лишь как бы подарить нам чувство гармонии и красоты, если только мы способны и готовы принять этот дар. Тем более акт религиозного осмысления сущего: он выступает, по сути, как акт откровения.

    Религиозная вера невозможна вопреки разуму и без оснований, например, от страха и растерянности. Вера дается Богом человеку через воспитание в условиях религиозной семьи и обучение в школе, а также через опыт жизни и силу разума, постигающего Бога через проявление его творений и удивительную целесообразность самых замысловатых образований и процессов в мироздании.
    В мире есть области, где кончаются проблемы и начинаются тайны: это сфера трансцендентного. И мудрый человек может смириться с этим, а для смирения нужно мужество, выражающееся в готовности признать и принять, что далеко не все зависит от нас и есть нечто неустранимое и непроницаемое даже для самого проницательного ума. Мы вынуждены смириться и принять конечность нашего земного бытия в мире, нашу доступность страданиям, мы не можем справиться с нашим дурным характером и т.д.

    В истории философии известна, думается, разумная позиция, согласно которой Бог не может быть непосредственно познан, а светится лучами Своей сущности через все сущее и предстоящее перед всеми органами наших чувств, т.е. через все сотворенное им.

    Невидимость Бога — это первый аргумент атеиста. Но никакой атеист не отрицает сознания, а оно невидимо. Совесть тоже не видна, но она высвечивается в поступках. Аналогично и с Богом.

    Если кто-то не может доказать, что Бог существует и поэтому становится воинствующим атеистом, то пусть он попробует доказать, что Бог не существует. Это никому и никогда не удавалось и в принципе никогда и никому не удастся. «Веруя, я совсем не вынужден отвергать факты, на которые опирается неверующий. Я только прибавляю к этому, что я знаю еще и другой факт. По существу, спор между верующим и неверующим так же беспредметен, как спор между музыкальным и немузыкальным человеком»[4]. Свобода религиозных убеждений — одно из основных и неотъемлемых прав человека. Поэтому должно с терпимостью относиться как к представителям других религий, так и к атеистам, которые пребывают в неверии: ведь неверие в Бога — это тоже вера, но с отрицательным знаком.

    Действительность Божества есть не вывод из религиозного ощущения, а его непосредственное содержание: то, что ощущается, — «образ Божий в нас» или «подобие Божие в нас». Когда связь человека с Божеством возвышается до абсолютного сознания, то и охранительное чувство целомудрия (стыд, совесть, страх Божий) обнаруживает свой окончательный смысл как не относительное, а безусловное достоинство человека — его идеальное совершенство, как долженствующее быть осуществленным.
    Вера, принципы которой даны в откровении Священного Писания, чтобы их можно было познать, сама по себе не является заслугой, а отсутствие веры или сомнение в ней сами по себе не являются виной: это дело совести каждого. Важнее всего в религиозной вере — это поведение. Отсюда следует, что злонамеренность в душе человека и в его поступках находится в противоречии с принципами веры в Бога, с сокровенным смыслом религиозных убеждений. Религиозная вера обязывает к деятельному добру.

    Для некоторых людей вера является предметом чисто умственного признания и обрядового почитания, а не движущим началом жизни — она определяет характер их поведения и реальное отношение к людям. Гордясь своей верой и любовью к Богу, они не хотят понять той простой и самоочевидной истины, что действительная любовь к Богу, настоящая вера требуют сообразовать свою жизнь с тем, во что они верят и что почитают. В противном случае вера приобретает чисто формальный, а потому и ненастоящий характер. Никакая святость не может быть только личной, в «себя углубленной»; она непременно есть любовь к другим, а в условиях земной реальности эта любовь главным образом — деятельное сострадание.

    В Священном Писании сказано: «Что пользы, братия мои, если кто говорит, что он имеет веру, а дел не имеет? может ли эта вера спасти его? Если брат или сестра наги и не имеют дневного пропитания, а кто-нибудь из вас скажет им: «идите с миром, грейтесь и питайтесь», но не даст им потребного для тела: что пользы? Так и вера, если не имеет дел, мертва сама по себе» (Иак. 2, 14-17). Уместно привести и высказывание св. Григория Богослова: «Говорить о Боге — великое дело, но гораздо больше — очищать себя для Бога».

    В заключение напомним слова Ф.М. Достоевского (из поучений старца Зосимы в романе «Братья Карамазовы»): «Любите все создание Божие, и целое, и каждую песчинку. Каждый листик, каждый луч Божий любите! Любите животных, любите растения, любите всякую вещь. Будешь любить всякую вещь, и тайну Божию постигнешь в вещах»[5].

    Искренняя вера для своей реализации с необходимостью должна перейти в индивидуальный нравственный подвиг — в дело служения людям. И поэтому религия способствует единению людей в любви и добре.


    [1] Существует три мировые религии («мировые» потому, что имеют широкое межнациональное распространение): христианство, ислам и буддизм.

    [2] Гегель Г.В.Ф. Сочинения. М., 1956. Т. III. С. 37.

    [3] Вернадский В.И. Избранные труды по истории науки. М., 1981. С. 50-51.

    [4] Франк С.Л. С нами Бог. Париж, 1964. С. 80.

    [5] Достоевский Ф.М. Полное собрание сочинений. Л., 1976. Т. 14. С. 289.
  2. Ответ: Смысл религии в жизни человека

    Смислу ніякого - тільки шкода в плані моралі, глузду, фізичного битія та суспільної корисності істоти. Коротко - релігія ставить істоту на коліна перед вигаданими Богами, робить з істоти зазомбоване бидло яке має перед лицем сволоти підставляти щоки - то одну то іншу і до тих пір поки не здохне - залишивши для плюндрування сволоті землю, дітей, майно, жінку.
    Богомільна істота не може стати Людиною - це зомбі.
  3. Гість

    Гість Гость

    Відповідь: Смысл религии в жизни человека

    Пане Українець, щодо релігії сказано хорошо, а як Ви ставитися до Віри?
  4. _Олександр_

    _Олександр_

    Регистрация:
    30 июл 2012
    Публикации:
    17
    Симпатии:
    1
    Мой город:
    Kovel
    Ответ: Смысл религии в жизни человека

    Для мене релігія це як подих без якого не можливо прожити ні дня.
  5. P.S.

    P.S.

    Регистрация:
    28 апр 2008
    Публикации:
    11.678
    Симпатии:
    161
    Мой город:
    Бобрица
    Ответ: Смысл религии в жизни человека

    "Если в наше время кто-то ещё проповедует религию, то вовсе не потому, что религиозные представления продолжают нас убеждать; нет,в основе всего скрывается желание утихомирить народ, простых людей.Спокойными людьми легче управлять,чем неспокойными и недовольными.Их легче использовать или эксплуатировать.
    Религия - это род опиума, который дают народу,чтобы убаюкать его сладкими фантазиями,утешив таким образом насчёт гнетущих его несправедливостей.Недаром всегда так быстро возникает альянс двух важнейших политических сил: государства и церкви.Обе эти силы заинтересованны в сохранении иллюзии,будто добрый боженька если не на земле, то на небе вознаградит тех,кто не возмущался против несправедливостей,а терпеливо выполнял свой долг."

    Поль Дирак. лауреат Нобелевской премии по физике за 1933 год.
  6. zorro

    zorro

    Регистрация:
    7 мар 2011
    Публикации:
    108
    Симпатии:
    20
    Ответ: Смысл религии в жизни человека

    Насправді, більшість віруючих не читають біблію. Вони повністю довіряють інтерпретованим проповідям священнослужителів. Успіх будь-якої проповіді залежить від здібностей проповідника. Це дає повний простір для маніпуляцій істиною і мораллю. Усі розуміють, чому атеїстично мислячі діячі різних країн вважають своїм боргом підкреслювати свою релігійність. Історія показала, що насильницьке руйнування традицій приводить до національних катастроф, навіть якщо ці традиції склалися на явних помилках. Релігія вже фактично для більшості людей переросла в традицію, а в традиціях, не лише в релігійних, завжди знайдеться місце моральності і людської духовності.
  7. specter12

    specter12

    Регистрация:
    20 окт 2013
    Публикации:
    1
    Симпатии:
    0
    Мой город:
    москва
    Ответ: Смысл религии в жизни человека

    нет. для этого создали другой ряд манипуляций.. сейчас этим занимаются спец службы. а религия это огроменный бизнес. самый большой в мире, церкви не облагаются налогом. это уже немалый доход.
  8. Starpom

    Starpom Модератор

    Регистрация:
    20 дек 2007
    Публикации:
    2.323
    Симпатии:
    270
    Пол:
    Мужской
    Род занятий:
    Созидание
    Мой город:
    Канев
    История одного студента

    Один умный профессор однажды в университете задал студенту интересный вопрос.

    Профессор: Бог хороший?
    Студент: Да.
    Профессор: А Дьявол хороший?
    Студент: Нет.
    Профессор: Верно. Скажи мне, сынок, существует ли на Земле зло?
    Студент: Да.
    Профессор: Зло повсюду, не так ли? И Бог создал все, верно?
    Студент: Да.
    Профессор: Так кто создал зло?
    Студент: ...
    Профессор: На планете есть уродство, наглость, болезни, невежество?
    Все это есть, верно?
    Студент: Да, сэр.
    Профессор: Так кто их создал?
    Студент: ...
    Профессор: Наука утверждает, что у человека есть 5 чувств, чтобы
    исследовать мир вокруг. Скажи мне, сынок, ты когда-нибудь видел Бога?
    Студент: Нет, сэр.
    Профессор: Скажи нам, ты слышал Бога?
    Студент: Нет, сэр.
    Профессор: Ты когда-нибудь ощущал Бога? Пробовал его на вкус? Нюхал его?
    Студент: Боюсь, что нет, сэр.
    Профессор: И ты до сих пор в него веришь?
    Студент: Да.
    Профессор: Исходя из полученных выводов, наука может утверждать, что Бога нет. Ты можешь что-то противопоставить этому?
    Студент: Нет, профессор. У меня есть только вера.
    Профессор: Вот именно. Вера - это главная проблема науки.
    Студент: Профессор, а холод существует?
    Профессор: Что за вопрос? Конечно, существует. Тебе никогда не было холодно?

    Студенты засмеялись над вопросом молодого человека.

    Студент: На самом деле, сэр, холода не существует. В соответствии с законами физики, то, что мы считаем холодом в действительности является отсутствием тепла. Человек или предмет можно изучить на
    предмет того, имеет ли он или передает энергию. Абсолютный ноль (-273 градуса по Цельсию) есть полное отсутствие тепла. Вся материя становится инертной и неспособной реагировать при этой температуре. Холода не существует. Мы создали это слово для описания того, что мы
    чувствуем при отсутствии тепла.

    В аудитории повисла тишина.

    Студент: Профессор, темнота существует?
    Профессор: Конечно, существует. Что такое ночь, если не темнота.
    Студент: Вы опять неправы, сэр. Темноты также не существует. Темнота в действительности есть отсутствие света. Мы можем изучить свет, но не темноту. Мы можем использовать призму Ньютона, чтобы разложить белый свет на множество цветов и изучить различные длины волн каждого цвета. Вы не можете измерить темноту. Простой луч света может ворваться в мир темноты и осветить его. Как вы можете узнать насколько темным является какое-либо пространство? Вы измеряете, какое количество света представлено. Не так ли? Темнота это понятие, которое человек использует, чтобы описать, что происходит при отсутствии света. А теперь скажите, сэр, смерть существует?
    Профессор: Конечно. Есть жизнь, и есть смерть - обратная ее сторона.
    Студент: Вы снова неправы, профессор. Смерть - это не обратная сторона жизни, это ее отсутствие. В вашей научной теории появилась серьезная трещина.
    Профессор: К чему вы ведете, молодой человек?
    Студент: Профессор, вы учите студентов тому, что все мы произошли от обезьян. Вы наблюдали эволюцию собственными глазами?
    Профессор покачал головой с улыбкой, понимая, к чему идет разговор.
    Студент: Никто не видел этого процесса, а значит вы в большей степени священник, а не ученый.

    Аудитория взорвалась от смеха.

    Студент: А теперь скажите, есть кто-нибудь в этом классе, кто видел
    мозг профессора? Слышал его, нюхал его, прикасался к нему?

    Студенты продолжали смеяться.

    Студент: Видимо, никто. Тогда, опираясь на научные факты, можно сделать вывод, что у профессора нет мозга. При всем уважении к вам, профессор, как мы можем доверять сказанному вами на лекциях?

    В аудитории повисла тишина.

    Профессор: Думаю, вам просто стоит мне поверить.
    Студент: Вот именно! Между Богом и человеком есть только одна связь - это ВЕРА!

    Профессор сел. Этого студента звали Альберт Эйнштейн.
    nWBQYHAkwh0[1].jpg
    *********************************************************************************************
    БУДЬ БЛАГОДАРЕН, ДАЖЕ ЕСЛИ ЧТО НЕ ТАК!
    zorro нравится это.
  9. zorro

    zorro

    Регистрация:
    7 мар 2011
    Публикации:
    108
    Симпатии:
    20
    Капелан Червонніков: "Бійці підходять, розповідають про проблему, бо вбили когось, і це їх мучить"
    51-річному Володимиру Червоннікову вдається багато. Щонайменше, бути капеланом Української греко-католицької церкви та водночас священиком Української автокефальної православної церкви (як таке можливо, пояснюється нижче у статті).

    Ми зустрічаємось біля McDonald's на залізничному вокзалі у Києві. Біля фаст-фуду стоїть моложавий, але вже з серйозною сивиною, чоловік. Він вдягнутий у військове, на грудях зліва нашивка «КАПЕЛАН». А позаду величезний рюкзак, вміст якого так і лишився для мене таємницею.

    Вже всередині закладу харчування отець Володимир розлого розповідає про своє життя до Євромайдану, Криму та, перш за все, російсько-української війни.

    «Там», ще до усього вище зазначеного, він був простим священиком, який не цурався звичайної роботи шити та ремонтувати взуття.

    «Я вважав, що не можу сидіти на шиї спільноти, парафіян», — каже він. Отих відвідувачів церкви, які замість стаціонарної будівлі пристосувались до приміщення колишнього книжкового магазину, було з три десятки. Окрім цього, твердить Червонніков, треба було забезпечувати власну родину.

    Однак на момент Євромайдану священик вже повністю себе присвятив духовним справам. У акціях протесту Червонніков був з першого дня. Як побили студентів, постійно приїжджав та в суботу-неділю повертався додому.



    56b37de832586[1].jpeg
    Фото: Антон Іванов
    На Майдані, грудень 2014


    На Майдані Червонніков осів поблизу молитовного намету, що біля стели. Ходив, розмовляв з людьми. Найкривавіша в історії Україні акція протесту для Червоннікова завершилась у лікарні. 20-го лютого, коли почався розстріл пікетувальників, він рушив здавати кров. Про те, що сталось далі, дізнався з блакитного екрану.

    Провінція та війна
    Коли спалахнула війна, отець Володимир та його громада почала робити те, що робили тисячі українців — збирали кошти, слали листівки, вдягали перших бійців. Ще, каже Червонніков, організовували концерти. То був найпростіший фандрейзинг.

    — Звичайно, на війну я відреагував негативно. Мені було боляче. На мою думку, Ахметов та Ефрємов хотіли шантажувати центральну владу. Але справа вийшла з-під контролю, ситуацію використали росіяни. Щоб допомогти, окрім молитви, ми намагались на місці робити все, що можна.

    У випадку Червоннікова — щонайменше, що він міг зробити, — це взяти під опіку місцевий військкомат.

    — Якою виявилась реакція людей на священика у військкоматі?

    — Наше місто Канів невелике, лише 26 тисяч. Мене там знають. З огляду на це бійці реагували здебільшого нормально. Деякі казали: «О, вже прийшли нас ховать». Я переводив це на жарт. Тим більше, що на той час я був єдиним священиком, який працював з призовниками.


    56b472b647cd7[1].jpeg
    Фото: facebook.com/ Володимир Червонніков
    Під час служби в храмі



    Перші березневі хвилі мобілізації зачепили й хлопців з Канева Черкаської області. Саме там служить отець Володимир. Спочатку місцевий воєнком остерігався священика. Але згодом, після того як чоловіки порозумілись, Червонніков вже беззастережно приходив до військкомату говорити та молитись з тими хлопцями, яких відправляли в зону АТО. «Я всіх благословляв, давав Євангелію. Казав їм жартома: «У вас буде час не тільки стріляти, але й читати. Щоб повернулись і всі склали мені іспити!». Звісно, багато чого не розумів, допоки сам не потрапив на фронт й не пройшов низку курсів», — розповідає він.

    Паралельно Червонніков приділяв увагу пораненим з Канева. Твердить, що щодня ходив до військкомату та запитував в воєнкома, чи є хтось «в нас» поранений. Якщо відповідь була «так», священик одразу вступав з ним у контакт та питав про проблеми. Далі телефонував знайомим лікарям-християнам у тих містах, і вже вони навідувались до бійців. Це особливо стосується Харкова та Сватова, зауважує він.

    — З канівського району вже загинуло п’ятеро. Брав участь лише у похованні двох солдатів - Андрія Петрушенка та Олександра Перцєва, бо решту часу присвятив Сходу країни. Цікаво, що проводив у останню путь бійців священик УПЦ Московського патріархату прот. Георгій (Поштовий). Він стверджував, що на сході України громадянська війна та молився за "Русскій міръ".

    Одним із загиблих виявився "кіборг" Анатолій Чупилка (Чупилка був депутатом Черкаської обласної ради – О.Г.). На жаль, він загинув в останній день бою за Донецький аеропорт. Їхав витягати поранених… У той самий день чеченець зателефонував його дружині і сказав, що її чоловіка вже немає. Тіло повернули лише за два місяці.

    Народження капелана
    Зрештою, Червонніков вирішив не зупинятись на роботі у Каневі і вирішив стати військовим капеланом. «Де-факто капеланством я почав займатись тоді, коли почув про канівського хлопця Ігоря Маринича, який під час мінометного обстрілу в м. Металіст (Луганська область) був поранений, — каже він. — До мене підійшли і попросили допомоги у його реабілітації. Через київських волонтерок Катю Пронозу та Олену Железко ми домовились з нервовим відділенням військового шпиталю про лікування Ігоря».

    Червоннікову далі довелось пройти між Сциллою обов’язків годувати сім’ю та Харибдою, пафосно кажучи, поклику.

    Приєднання до руху «Доброчинець» Братства ап. Андрія Первозваного УАПЦ виявилось для Червоннікова пострілом у обидві мішені. По-перше, організація займалась доставкою хлопцям одягу, тепловізорів і всього того, чого потребував фронт, ще з березня минулого року. По-друге, ця структура мала позитивну репутацію.

    Співпраці з «Доброчинцем» сприяло й те, що місцеві волонтери брати з собою священика не хотіли. «Адже не було в них розуміння, навіщо «там поп», — пояснює він. — Тим більше що в автобусі «зайвих» місць не було».

    З харківськими «доброчинцями» подорожували приблизно раз на місяць. Під час «простою» збирали гроші. «Зараз це робити набагато складніше: люди зморилися і звикли до війни», — жаліється він.





    — Те, що ми сьогодні тут сидимо, звичайно, велика заслуга хлопців. Приїжджаючи додому, вони часто сердяться, що там вони голодують, а тут люди живуть, ніби ніякої війни немає. Я їм намагаюсь пояснити, що вони там, щоби ми тут так жили, і щоб тут не було війни, пекла і жаху. Кажу їм: «Це ваша нагорода і заслуга, що люди тут не такі, як там».

    Ближче до війни
    До цього року Червонніков встиг вирватись на 4 капеланські поїздки. Кожна тривала з тиждень. Зазвичай рушає в неділю, додому – в суботу, щоб встигнути на Службу. З собою бере одяг для солдатів, берці, харчі, генератори тощо. Загалом, все, що замовляють військові частини.

    Возять книги, «бо вони голодні до читання». Крім релігійної, група доставляє бійцям багато класичної художньої літератури (переважно про становлення України – авт.) та укрсучліт. Священик одразу зауважує, що це важко — вона коштує дуже дорого.



    56b380523d466[1].jpeg
    Фото Ольги Різниченко


    — Можете розповісти про свій, так би мовити, «порядок денний» там? З якими підрозділами ви співпрацюєте?

    — Може так статись, що за день потрапляємо до 3-4 підрозділів. Знаємо бригади 93-тю (окрему механізовану – О.Г.) та 95-тю (окрему аеромобільну – авт.), також 28-му окрему механізовану бригаду, вони стояли під Красногорівкою, 25-ту повітряно-десантну бригаду, яка була під Димитровом поблизу Стаханова.

    Ми виїжджаємо з Харкова і далі прямуємо до Красноармійська, Артемівська, Авдіївки, Красногорівки, Мар’їнки та аж до Маріуполя. Іноді – завітаємо до Слов’янська. Нещодавно дістались навіть Станиці Луганської (Луганська обл.).

    Стосовно порядку денного: приблизно о 07.00 ми лишаємо Харків і десь об 11.00-12.00 приїжджаємо на місце. Дуже часто вибиваємось з графіку: або затримуємось у одній частині, або відвідуємо незаплановану частину.


    На прохання розповісти найцікавіші моменти з подорожей Червонніков згадує про поїздку напередодні свята Покрови до дітей у Селідовому (Донецька обл.). Після концерту та подарунків їхнє групу попросили заїхати до будинку престарілих. Буквально сказали: «Ви хоча б просто приїдьте, щоб люди відчули, що вони комусь потрібні». Група погодилась.

    — У моєму Фейсбуці є фотографії тих літніх людей. На обличчях тих людей написане все їхнє життя. Одна з цих бабусь наприкінці зустрічі попросила нас заспівати пісень (Назарія – авт.) Яремчука. Це мене вразило.


    56b46ea521511[1].jpeg
    Фото: facebook.com/ Володимир Червонніков


    - Як довго ви перебували у одній військчастині?

    - Максимум годин 5. Поки йдуть концерти, я розмовляю з хлопцями. На жаль, на одному місці ми не можемо лишатись.

    - Як вам за ці 5 годин вдається з солдатами побудувати довірчі стосунки? Ви були в рясі?

    - Так.

    - Як солдати реагують на священика саме УАПЦ?

    - Негативних відозв не було ніколи. Ми одразу визнавали, що належимо до Братства Андрія Первозваного та «Доброчинця». Їм казали, що приїхав священик з Канева. Я ж починав просту розмову про буття, одружений він чи неодружений, як мати, як родина.

    - Швидко солдати розкриваються?

    По-різному. Я ніколи не лізу, якщо розмова не клеїться. Є й атеїсти. Особливо мене вразила одна з перших поїздок в батальйон «Азов», це було на День незалежності.

    Заїхали на їхні обидві бази в місті та в Урзуфі (відстань до Маріуполя – близько 45 км – авт.). Я думав їм щось сказати, але, побачивши на власні очі, що потрапив до язичників, вирішив мовчати. «Знову поп приїхав». Вони були розмальованими, розписаними, в наколках.



    56b3829d4087b[1].jpeg
    Фото: Надано Олексієм Гордєєвим


    А в другий візит, на Покрову, ми приїхали до них в Урзуф. Привезли книжки – релігійні, світські, військові тощо. Зокрема, «Тотальну війну».

    Під час концерту мене раптово запросили щось сказати. Мовляв, Покрова, свято. Я вийшов і їм сказав, що на іконах зазвичай Мати Божа, Богородиця, тримає під покровом багато людей. Тобто вона покриває любов’ю Божою всіх нас і закликає вже нас покрити захистом своїх ближніх. «І це ви, — кажу я до них, — ті, хто своєю спиною та життям захищаєте нас». Просто я хотів їм сказати, що Покрова – це їхнє свято, свято захисника.

    З цього моменту відношення «азовців» до мене стало геть іншим. Багато з них підійшли до мене та попросили про сповідь і благословення. Тобто, християни там є. Наскільки я зрозумів, на початку їх язичники пригноблювали. Але ситуація трохи виправилась. На жаль, керівник «Азову» (йдеться про Андрія Білецького – авт.) язичник. А щоб вже з ним спілкуватись про Бога, треба довгий час вибудовувати довірчі стосунки.

    — Ви намагались навернути у християнство «азовців»?

    — Під час розмов я намагався їм пояснити, хто такий Христос. Найголовніша проблема – вони Його не знають і через це не сприймають священиків. А Христос у їхньому уявленні – видуманий людьми чи самими собою.

    Розмови, не балачки
    У менш ідеологічно забарвлених військових підрозділах розмови про віру й християнство йдуть спокійніше. «Вони всі різні, — запевняє панотець. — Одні просто не хочуть ні з ким говорити, приходять до мене і кажуть: «Отче, благослови». Інші розповідають про проблему, бо вбили когось, і це їх мучить. Як відповісти на це? Іноді я просто мовчу. Часом відповідаю, що не знаю, як сам скоїв би у тому випадку».

    Щоб відчути серйозність розмов та інцидентів, розповідає історію. Зовсім нещодавно один солдат у пошуках розваги кинув гранату у намет з чотирма своїми колегами. В результаті у шпиталі і він, і решта. В іншому випадку увесь військовий підрозділ, до якого він приїхав у якості капелана, виявився цілком п’яним.

    — Але я навчився не засуджувати людей. Судити гріх, а не грішника. Людина прекрасна, але часто обставини та наші вчинки принижують нас, як людину. Війна – це місце, де люди стають цинічними, без почуттів. Бо почуття – вбивають. В посібнику для військовослужбовців пишуть, що він має стріляти першим, інакше кінець. Тому гарний, «класний» солдат – це машина для вбивств, це робот, безчуттєвий автомат, який діє рефлективно. Війна – річ жахлива. Це пекло.

    Солдатам в АТО треба допомогти залишитись людьми, щоб, повернувшись додому, вони змогли перетравити той величезний досвід і життєві знання й стати іншими, кращими. На жаль, вдома хлопцям дуже важко, бо наше суспільство не розуміє, що ця можливість пити, розмовляти, їсти (при цьому отець вказує на дівчину, яка безтурботно доїдає величезного гамбургера – авт.) існує завдяки їхнім жертвам. Вони втрачають свою людяність, щоби ми могли залишитись людьми.


    56b46e1839939[1].jpeg
    Фото: facebook.com/ Володимир Червонніков


    — Ви підтримуєте контакти з військовослужбовцями, з якими зустрічались протягом року?

    — З ким я познайомився у військкоматі чи «у полі», тим я давав свою візитівку і наказував телефонувати за будь-яких обставин вдень і вночі. Тобто коли їм важко і щось потрібно.

    — І дзвонили?

    — Так. В будь-який час, як я і наполягав.

    — Дружина вас в цьому плані розуміє?

    — Звичайно. Якщо б не дружина, думаю, я б взагалі не стався як священик. Жінка чудово усвідомлює, що живе з чоловіком, якому можуть подзвонити о 12-й годині ночі і попросити помолитись про хвору дитину. Я збираюсь та їду.

    — Ви казали, що працюєте з родинами військовослужбовців. Які проблеми там зустрічаються?

    — Переважно я працюю з дружинами військових. Якщо їхні чоловіки вже повернулись, я розпитую, чи є якісь сімейні труднощі. Іноді телефонують з соціальних служб. Просять подзвонити до демобілізованого або попереджають, що той зателефонує.

    Дружинам я намагаюсь розповісти, як живе солдат. Коли їхні чоловіки повертаються додому, вони продовжують контролювати територію. Їх вчили бути в курсі усіх справ. До нього не можна заходити у кімнату без попередження. Бо це його територія. Перед тим, як увійти, треба йому сказати, приміром, «любий, я заходжу». Він має бути готовим до неї. Жінкам я раджу створити вдома атмосферу захищеності. Не можна підходити до нього зі спини.

    — Скільки часу знадобиться на психологічну перебудову екс-бійців?

    — Залежить від глибини травм. Перша лінія? Друга лінія? Був під обстрілом? Також багато залежить від атмосфери вдома та у суспільстві.

    Бо минув щонайменше рік. Змінюємось і ми, і наші (умовно) чоловіки на війні. Він приїжджає геть іншим. Дружинам я кажу: «До вас повернулась інша людина, про чоловіка з «минулого» можна забути». В нього інші жарти: він може сміятись з того, що кинув у намет гранату без запалу.

    Те саме я повторюю й демобілізованим чоловікам. Ваші жінки вже не ті, що торік. Діти й батьки теж. Бо вони жили без вас своїм життям, як і ви – своїм. Зазвичай я додаю, що дружини бійців теж були на фронті, тому що для неї кожен дзвінок з невідомого телефону означає можливе повідомлення про його смерть. Вона дивилась ТБ, чула про загибель українських вояків – і дико хвилювалась за нього.

    Під захистом документа
    Червонніков, священик з 19-річним стажем, капеланом з точки зору юристів став лише нещодавно. «Я звернувся до свого Владики Ігоря (Ісіченка – авт.), а той відрекомендував мене до головного капелана УГКЦ. Він погодився взяти в мене документи». Отже, на руках в отця Володимира свідоцтво №131, видане 28.12.2015 року.

    Нині офіційний статус військового капелана дає чоловікові можливість легально бути в зоні АТО. «Якщо ми поважаємо себе, то повинні дотримуватись чинних, навіть поганих, законів, — каже отець. — Це також спрощує співпрацю між різними конфесіями. Іноді підрозділу потрібний протестантський священик – я зв’язуюсь та допомагаю. Іноді самі протестанти просять православного – вони звертаються до мене». До того ж, Червонніков вважає себе місточком між капеланськими організаціями євангельських християн та УГКЦ.


    56b38582c171d[1].jpeg
    Фото: Надано Олексієм Гордєєвим


    Червонніков застерігає — якщо міжконфесійної співпраці не буде, в одному секторі працюватимуть 20-30 капеланів, а в іншому – жодного. Натомість отець планує спільні поїздки. На його думку, такі подорожі протестантів з православними дозволять якісно окормляти будь-який військовий підрозділ.

    — Чи немає у тому певного протиріччя, що ви походите з УАПЦ, а вважатиметесь капеланом від УГКЦ?

    — Ні, через зближення Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ з УГКЦ це можливо. Нажаль, воно завершиться лише влітку. Зрозумійте, в Україні капеланством мають право займатись церкви-члени Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій (ВРЦіРО). Наша частина УАПЦ у неї не входить. Тому ми вимушені скористатись парасольковою структурою.

    — Ви відчуваєте зверхність греко-католицьких капеланів до протестантів чи навпаки?

    — Ні, зовсім ні. Здебільшого українські греко-католики жаліються, що православні Київського патріархату намагаються їх відтіснити.

    — Ви з собою берете зброю?

    — Ні.

    — Стріляти вмієте?

    — В армії стріляв. Але зараз у жодному разі не візьму з собою зброї. Пропонували мені у тирі постріляти. Але я пас.

    547868b6b7ae5_60_60[1].jpeg
    Олексій Гордєєв
    журналіст
    Тэги: УГКЦ, священники, УАПЦ
  10. Алексеевна

    Алексеевна

    Регистрация:
    7 авг 2019
    Публикации:
    10
    Симпатии:
    0
    Пол:
    Женский
    Мой город:
    Канев
    Давно уже считаю, что это бизнес