История Канева | Канів історія

Якщо би Т.Г.Шевченко був живим - кого би він підтримав зараз ?!

Известно имя человека, которого застрелили на Грушевского
Среда, 22 января 2014, 08:58

Молодым человеком, которого застрелили на улице Грушевского, является Сергей Нигоян.

Об этом сообщают источники "Украинской правды".

"Это Нигоян Сергей - активный участник Евромайдана" , - сказал собеседник .

По словам источника, он получил одно пулевое ранение в шею, одно - в голову.



Неизвестно, какие именно пули были использованы, потому что это выяснят только после вскрытия.

Ранее, в декабре, с Сергеем записали видео на фоне баррикад, где он читает Шевченко. Сергей - один из охранников Евромайдана. 20-летний парень, армянин из Днепропетровска.



Сергей родился и жил в Украине, в селе Березноватовка Днепропетровской области. На Евромайдан приехал 8 декабря.

В проекте Єлюди он рассказывал, что с самого начала смотрел по ТВ новости о Майдане и не мог спать по ночам.

7 декабря сосед из села подвоз его в Днепропетровск. Сергей искал, где в Днепропетровске собираются люди, чтобы поддержать киевский Евромайдан. Искал, искал и не нашел. Тогда поехал на вокзал. Купил билет на поезд в Киев. Родителям позвонил уже с Майдана. "Отец спросил, ты куда исчез?", - пересказывал разговор парень. Когда узнал, где сын, очень разволновался, просил быть осторожным.

Сергей спал в палатке или в доме профсоюзов. На вопрос, почему приехал на Майдан, отвечал: "Это мое будущее тоже. Мне жить в этой стране" .

Источники также подтвердили смерть еще одного человека, который накануне упал с 13-метровой колоннады стадиона Динамо. Он погиб в реанимации .

Украинская правда

***

У когось є сумнів - якщо би Т.Г.Шевченко був живим - кого би він підтримав зараз ?!

***

„Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!”




Яким чином святкувати 200 річчя Т.Г.Шевченко - не зрозуміло ?!


***

ПОДВИГ 12-ТИ:
ГРЕЦЬКІ МАЙСТРИ Й ВЕЛИКА ПЕЧЕРСЬКА ЦЕРКВА


«За чверть милі від міста, униз по Дніпру, на горі, стоїть Печерський монастир… Церква тут гарна, кам’яна… Від цього монастиря під гору, біля води, розкинувся сад, у якому є велике підземелля, або ями, які вони називають печерками… У давнину в них ховали покійників тіла; і більшість із них нетлінні. Серед інших, яких я бачив, лежать там… ті 12-ть, які побудували монастир», — так 1594 р. описував свій візит у Києво-Печерську Лавру і її Ближні печери німецький посол Еріх Лясота.

Зодчі чи іконописці?
Запам’ятаймо останні слова: «12-ть, які побудували монастир». А тепер розгорнімо друкований опис Лаври 1638 р. («Тератургіму» ієромонаха Афанасія Кальнофойського) і в експлікації плану Ближніх печер прочитаємо: «Тіла 12-ти іконописців — одні залишилися цілі, інші розпалися. Вони побудували в Києво-Печерському монастирі церкву Пресвятої Діви Марії, Матері Божої, Яка явилася їм у Влахернах під виглядом Цариці, що наймає й виряджає їх».
Отже — «іконописці», але — «побудували»; до того ж не весь монастир, а храм. На планах Ближніх печер 1661–1702 рр. усі 12-ть іменуються іконописцями («малярами»), а з 1744 р. — зодчими («кам’яноздателями»). Зодчими їх називають і відвідувачі Лаври XVII–XIX ст.: фортифікатор Гійом де Боплан (1647), священик Іоанн Лук’янов (1701), письменник Андрій Муравйов (1846).

Прихід іконописців до преподобного Никона

Напис на сучасній табличці біля усипальниці 12-ти святих говорить: «Дванадцять майстрів зодчих Великої церкви Печерської»; цьому тексту співзвучні рядки в церковному календарі під 14 (27) лютого: «Дванадцяти греків, будівничих соборної Успенської церкви Києво-Печерської Лаври».

На початку ХХ ст. історик Костянтин Шероцький у своєму путівнику «Київ» (1917) відзначив: «В окремому затворі спочивають дванадцять братів зодчих і живописців, які створили і прикрасили за велінням Богородиці Велику церкву». Мабуть, саме це визначення — «зодчі й живописці, які створили і прикрасили» — більш правильно, ніж тільки «зодчі» або тільки «іконописці»…
Відомості «Києво-Печерського Патерика» й літописів
Нарівні з печерами, у яких зароджувалася Лавра й почивають мощі її подвижників, однією із головних святинь монастиря вшановується Велика церква на честь Успіння Пресвятої Богородиці, або Успенський собор — перший кам’яний храм в історії обителі. Він став центром «нового монастиря», або Верхньої Лаври, куди, після завершення будівництва храму, переселилася більшість ченців зі «старого двору» при печерах.
Історію створення Великої церкви описали постриженики Лаври: преподобний Нестор Літописець († поч. XII ст.) — у «Житії преподобного Феодосія Печерського» († 1074), святитель Симон († 1226), єпископ Володимиро-Суздальський, — у «Слові про створення церкви Печерської», учень святителя Симона інок Полікарп — у своєму «Посланні» до лаврського настоятеля архімандрита Акиндина. У XIV–XV ст. ці й низка інших творів названих авторів були об’єднані в книгу «Києво-Печерський Патерик».

Господь чудесно показує місце для закладин Великої церкви

У «Житії преподобного Феодосія» описано два знамення, які вказали на місце кам’яної церкви обителі, що стане спадкоємицею «старого двору». Якось уночі проїжджав мандрівник і побачив світло над монастирем, а також преподобного Феодосія на молитві перед дерев’яним храмом і вогненну дугу від верхівки церкви до плато над обителлю. Іншої ночі жителі монастирської околиці почули спів, вийшли з будинків і побачили, що над обителлю сяє світло, а ченці з преподобним Феодосієм молитовною ходою йдуть від дерев’яного храму до плато й назад. «Насправді ж, як ми вважаємо, це було явлення ангелів, — коментує преподобний Нестор. — Бо жоден із братії нічого такого не почув».

Під 1068 р. літописи повідомляють про невдалу битву руських князів із половцями. «Слово про створення церкви Печерської» каже, що перед битвою князі просили благословення у преподобного Антонія, але він напророкував їм поразку, а варягу Шимону, який прийшов із ними, — порятунок від загибелі й поховання в майбутній монастирській церкві. Лежачи на полі бою, поранений Шимон побачив у небі храм. Це нагадало варягу роки юності. Після смерті батька його вигнав з дому рідний дядько. Залишаючи дім, Шимон зняв із католицького Розп’яття, зробленого на замовлення батька, золоті вінець і пояс. У цей момент він почув голос: «Ніколи не клади це на свою голову, але віднеси на приготовлене місце, де преподобний створює церкву Моєї Матері. Віддай йому в руки: нехай прикріпить над жертовником Моїм». Пливучи морем на Русь, Шимон потрапив у бурю. Він подумав, що гине, бо недобре вчинив із Розп’яттям, і став благати Бога про прощення. Тоді в небі з’явилося зображення храму. Довжина, ширина, висота стін і загальна висота цієї церкви дорівнювали, відповідно, 30, 20, 30 і 50 поясам. «Вона буде побудована зусиллями преподобного в ім’я Божої Матері, і тебе потім поховають у ній», — пролунало над хвилями. І ось через багато років над пораненим варягом постав той самий храм!.. Шимон зрозумів, куди повинен привезти святині. Одержавши у Господа зцілення ім’ям преподобних Антонія й Феодосія, він невдовзі після битви відвідав Лавру. Старець Антоній, якому варяг приніс вінець і пояс, благословив Шимону перейти в Православ’я й нарік його Симоном, а потім, у присутності гостя, передав святині преподобному Феодосію зі словами: «Ось хто прагне будувати таку церкву!».

Літописи датують закладення храму 1073 р. «Слово» каже, що напередодні до преподобних Антонія й Феодосія прийшли четверо зодчих із Константинополя. Вони запитали: «Де хочете закладати церкву?». «Там, де вкаже Господь», — була відповідь. Майстри здивувалися: «Будучи попереджені про кончину, чому не вибрали місце, даючи нам стільки золота?». Скликавши братію, преподобні Антоній і Феодосій попросили пояснень. І гості розповіли, що якось вранці у них удома з’явилися благовиді юнаки зі звісткою: «Цариця кличе у Влахерну!» (район Константинополя, де з V ст. стояв храм із ризою Пресвятої Богородиці й один із царських палаців). Цариця мовила зодчим: «Хочу спорудити в Києві на Русі Свою церкву». І веліла їм узяти золота на три роки. На запитання зодчих, до кого йти в чужій країні, було вказано на двох біля трону, ззовні схожих на преподобних Антонія й Феодосія. «Тоді навіщо, Царице, даєш золота на три роки? Накажи їм, щоб вони годували нас і напували. А як нагородити нас, розсудиш Сама», — заперечили зодчі. Цариця відповіла: «Цей Антоній, благословивши початок, перейде звідси у вічне життя, а той Феодосій упокоїться після нього наступного року. Тож візьміть із собою в надлишку золота, а вже потім вшаную вас, як не зможе ніхто: дам вам, чого не чуло вухо, і на серце людині не приходило (1 Кор. 2: 9). І Сама прийду, щоб побачити церкву, і буду в ній жити». Потім передала зодчим частки мощей святих для закладки у фундамент храму і промовила: «Вийдіть назовні, щоб побачити розміри». Побачивши образ церкви в повітрі, зодчі повернулися й запитали, як її назвуть. Відповідаючи: «Буде церквою Богородиці», — Цариця дала їм ікону: «Нехай вона буде намісною». Наприкінці розповіді гості передали ще щось, промовлене з трону: «Велінням Мого Сина Я відправила Його пояс — як міру». Вислухавши все, преподобний Антоній сказав, що Сама Пречиста явилася зодчим у Влахерні, а два мужі, схожі на нього й преподобного Феодосія, — це таємниця, відома одному Богові. Потім, за молитвою преподобного Антонія, Господь вказав місце для храму новими знаменнями. На перший день на цьому місці не випала роса, на другий випала тільки тут, а на третій сюди зійшов вогонь, спалив зелень і утворив заглиблення на кшталт канави.

«Житіє» описує заснування церкви інакше: «Зібралося багато людей. І одні пропонували для будівництва одну ділянку, а інші — другу. І не знаходили кращого місця, ніж князівське поле, що лежало поряд. З волі Божої трапилося так, що проїжджав неподалік благочестивий князь Святослав… Він запитав, що вони роблять. А коли дізнався, то повернув коня й наблизився… Потім, навчений Самим Богом, указав їм місце на своєму полі». Вертаючись до «Слова», зазначимо наявність у ньому таких рядків: «З житія Феодосія всім добре відомо, як був вогненний стовп від землі до неба, а іноді хмара, а іноді на це місце від купола старої церкви простягалася веселка. Неодноразово являлась також ікона, яку ангели переносили на приготовлене їй місце». Наведені слова свідчать про те, що святитель Симон не протиставляв своїх відомостей «Житію».

За даними «Повісті», кончина преподобного Феодосія в 1074 р. призупинила будівництво, але в 1075–1078 рр. його продовжив і завершив наступний настоятель Лаври преподобний Стефан. Із «Житія» відомо, що по закінченні робіт ченці переселилися ближче до нового храму, залишивши деяких на старому місці для поховання покійної братії й щоденного звершення Літургії в дерев’яній церкві.

Пресвята Богородиця направляє зодчих на Русь

Через десять років після кончини Антонія й Феодосія до спадкоємця преподобного Стефана, Никона, прийшли з Константинополя іконописці, візит яких описаний у «Слові». Гості мовили: «Нам показали малу церкву й потім підрядили при багатьох свідках. Але ця церква досить велика. Ми повертаємо вам золото, а самі повернемося в Константинополь». Преподобний Никон запитав: «Які були ті, хто вас наймав?». Гості назвали імена та описали зовнішність преподобних Антонія й Феодосія. Никон пояснив, що обидва вони спочили десять років тому і стали небесними заступниками за обитель. Вказавши на своїх супутників як свідків наймання, гості, за їхньої присутності, просили Никона показати зображення покійних. Преподобний приніс ікону своїх попередників, і гості зрозуміли, що наймання було видінням. Вражені чудом, вони задарма віддали монастирю мозаїку, привезену для продажу. Гості розповіли, як на шляху в Київ, у Каневі, побачили в повітрі храм і довідалися від людей, що це Печерська церква, яку ще треба розписати. Іконописці вирішили піти з Канева додому, але вночі потрапили в бурю на Дніпрі, а вранці їхній човен опинився ще ближче до Києва, коло Трипілля, рухаючись проти течії. Подорожани спробували зупинити човен й простояли день, дивуючись із того, що відбувається. Наступної ночі вони побачили той само храм і його намісну ікону й почули голос: «Навіщо марно метушитися й противитися волі Сина Мого та Моїй? Істинно кажу вам: якщо Мене не послухаєтеся й захочете бігти, усіх вас візьму й поставлю з човном у Моїй церкві. Знайте також і те, що ви не підете звідти, але пострижетеся там, у Моєму монастирі, й спочинете, і заради його будівничих Антонія й Феодосія Я дам вам милість у вічному житті». Прокинувшись уранці, мандрівники все-таки стали гребти назад, але човен продовжував йти нагору по Дніпру. Нарешті вони вирішили скоритися Богові, й незабаром човен пристав коло обителі. Як і зодчі, що побудували храм, іконописці прийняли у Лаврі чернецтво й закінчили тут свій земний шлях. Мозаїкою, яку вони привезли, був прикрашений вівтар Великої церкви.
У «Посланні» інока Полікарпа сказано, що коли вівтар оздоблювали мозаїкою, то сам собою зобразився і засяяв яскравіше за сонце образ Пресвятої Богородиці. З вуст образа вилетів білий голуб, який здійнявся вгору, до образа Христа, і зник там, але незабаром з’явився із вуст Спасителя й облетів лики святих, сідаючи їм на руку або главу, а потім зник за намісною іконою. Невдовзі він ізнов вилетів з вуст Пресвятої Богородиці, піднявся до Спасителя й зник у Його вустах, після чого храм знову освітився яскравіше сонця. Разом із іконописцями з Константинополя очевидцем чуда був один русич, який вчився в них з волі своїх батьків. Після завершення оздоблювальних робіт у церкві цей русич став ченцем Лаври з ім’ям Аліпій. Його вважають першим в історії Русі іконописцем, відомим на ймення.

Ще на початку буття храму стали робити бічні прибудови до нього. Зведенню першої з них передувала історія, описана у «Слові». Якось двоє друзів, київські вельможі Іоанн і Сергій, разом побачили у церкві сяйво від намісної ікони й після цього назвали один одного духовними побратимами. Через багато років Іоанн смертельно занедужав. Покликавши настоятеля Лаври преподобного Никона, він заповів своє багатство бідним, а частину п’ятирічного сина Захарії тимчасово віддав Сергієві. Коли Захарії виповнилося 15-ть років, він вирішив забрати гроші, але Сергій заявив, що нічого йому не винен. Юнак у сльозах просив повернути хоча б половину, третину або десятину, але Сергій був невблаганний. Тоді Захарія зажадав клятви перед намісною іконою храму. Сергій заприсягся, однак не зміг підійти й поцілувати ікону: невидима сила загородила йому шлях. Виходячи із церкви, Сергій раптом закричав: «О, святі Антонію й Феодосію! Звеліть цьому грізному Ангелу не вбивати мене! І помоліться перед Богородицею, щоб мене позбавила від безлічі бісів, які мене опанували! І заберіть золото й срібло, запечатані в моїй коморі». Більше ченці не дозволяли нікому клястися перед намісною іконою. А в запечатаній скриньці Сергія знайшли вдвічі більше грошей, ніж залишив Іоанн: Бог чудесним чином примножив їх у нагороду за милостиню покійного. Під враженням від чуда Захарія віддав гроші спадкоємцю преподобного Никона, ігумену Іоанну, і прийняв у Лаврі постриг. На гроші Захарії до сходів на другий поверх храму прибудували приділ в ім’я пророка Іоанна Предтечі — на згадку про вельможу Іоанна.

Під 1089 р. «Повість» говорить про освячення церкви (цього року виповнюється 925-річчя цієї дати). «Слово» говорить, що торжество відбулося напередодні свята Успіння й супроводжувалося чудесами. Так, за день до події ченці знайшли коло вівтарної орогожі невідомо ким принесені кам’яні плиту й стовпці під престол, для виготовлення яких не могли знайти майстра, але без яких не могло відбутися освячення. Деяким єпископам, під виглядом земних гінців, з’явилися ангели, щоб прикликати їх на лаврську урочистість. Бачачи прихід побратимів-архієреїв, митрополит Іоанн вигукнув: «Пресвята Богородице! Як при Своєму Успінні зібрала апостолів із усього світу на Твоє славне поховання, так і нині скликала на Своє освячення їх намісників!..». Довідавшись про несподівану появу єпископів, із храму вийшли на вулицю навіть ті, кому під час хресного ходу навколо церкви належало залишитися усередині й підхоплювати спів псалма, розпочатий під час процесії. Тому, коли в храмі настав момент співу у відповідь, виникла пауза. Однак за нею пролунав голос ангельського хору!
Коментарі вчених і доля Великої церкви
Не тільки святитель Симон, але й редактори «Патерика» вважали припустимим співіснування в одній книзі різних версій закладення Великої церкви. Присвячена цій події гравюра друкованого «Патерика» 1661 р. поєднує в собі відомості «Слова» та Феодосієвого «Житія». В одному з описів Лаври було запропоновано логічний шлях «примирення» двох свідчень: Святослав показав для будівництва князівське поле, а преподобний Антоній випросив у Господа чудесне підтвердження правильності обраного місця. Однак навіть глибоко віруючий православний дослідник Георгій Федотов зазначив: «Преподобний Нестор був пострижений у Печерському монастирі за ігуменства Стефана, першого спадкоємця Феодосія… Він знайшов багате і свіже ще передання, що не встигло потьмяніти чи переродитися в легенду… Достатньо порівняти надзвичайну, наскрізь чудесну побудову кам’яної церкви Печерської в Симона із простою, хоча й не позбавленою чудесних знамень, розповіддю Нестора в житії св. Феодосія, щоб виміряти роботу легенди за півтора століття». Дійсно, наявність у «Слові» святителя Симона розбіжностей з даними літописів і археології (наприклад, теза про титарів-будівельників кам’яних Успенських соборів Ростова Великого й Суздаля) сприймається як один із аргументів на користь того, що письмена преподобного Нестора — більш «документальні», ніж в архіпастиря, який спочив через століття. Водночас, учені знаходять у «Слові» святителя Симона й багато цілком реальних деталей. Так, визнане достовірним свідчення автора, що він керувався не тільки усним переданням, але й письмовими джерелами, які до нас не дійшли. Аналіз хімічного складу мозаїчної смальти Успенського собору підтвердив участь візантійських майстрів у будівництві. Найцікавіша дискусія розгорнулася в науковій літературі про відповідність «пояса Шимона» давнім мірам довжини — чотирьом римським футам (118 см) або половині косого сажня (108 см). Щодо загального числа майстрів, хоча «Слово» згадує лише чотирьох зодчих і не приводить «статистику» іконописців, — висловлювалося припущення, що у свиті досвідчених архітекторів на Русь могли прибути і їхні підмайстри…

Про початковий вигляд храму вчені судять із зображень Великої церкви XVII–XX ст. і результатів архітектурних та археологічних досліджень. Більш строгий за силуетом і менший за початковою площею, ніж Софія Київська, але по-своєму величний і об’ємний, Успенський собор послужив одним із найпопулярніших «еталонів» подальшого розвитку зодчества на Русі. На межі XI–XII та у XVI–XVII ст. початковий масив споруди оточили приділи-усипальниці, які під час ремонту 1720-х рр. були обведені спільною стіною. У XVII–XVIII ст. неодноразово змінювався й вигляд завершення храму. На іконах «Собор святих Києво-Печерських», «Посольство зодчих на Русь» і одному з варіантів ікони «Преподобні Антоній і Феодосій Печерські» зображуються переважно «фази» архітектурної еволюції Великої церкви XVII–XVIII ст. («фазу» кінця XVII ст. ми бачимо також на десятигривневій купюрі, «присвяченій» епосі гетьмана Мазепи). Але існує й образ преподобних Антонія й Феодосія кінця ХХ ст. із запозиченням наукової графічної реконструкції храму станом на XI ст. (вона міститься й на одній з мозаїк в інтер’єрі станції «Золоті ворота» київського метрополітену).

На долю собору випало чимало випробувань: пограбування половцями (1096), монголами (1240), татарами (1416), кримчаками (1482), ушкодження при землетрусі (1230) і пожежах мирного часу (1718); 1941 р. храм підірвали нацисти, вцілів лише пізній південно-східний приділ в ім’я апостола Іоанна Богослова. У 1998–2000 рр. святиню відновили так, як вона виглядала у 1720-х рр. Найстаровинніший приділ в ім’я пророка Іоанна Предтечі відтворено у стилі давньоруського зодчества й відповідно до гіпотези, що спочатку корпус прибудови вдвічі поступався висоті фасаду собору. Особливість приділу — широкий проріз між ним і давньою північною стіною Великої церкви, залишений для дерев’яних сходів на соборні хори (верхній поверх), які згодом розібрали (замість них до західного фасаду храму прибудовані кам’яні сходи). Перебуваючи всередині відтворених надбудов епохи бароко, боковий вівтар є «церквою у церкві» й нагадує Кувуклію Храму Гробу Господнього в Єрусалимі.

Владислав Дятлов

Битва на реке Калка (1223 г.)

После завоевания Китая и Хорезма (1219–1221) верховный властелин монгольских клановых вождей Чингисхан послал на разведку «западных земель» сильный кавалерийский корпус под командованием одаренных военачальников Джебе и Субедея. Они прошли по южному берегу Каспийского моря, затем, после разорения Северного Ирана, проникли в Закавказье, разбили грузинскую армию (1222) продвигаясь на север вдоль восточного берега Каспийского моря, встретили на Северном Кавказе объединенное войско половцев, лезгинов, черкесов и аланов. Произошел бой, который не имел решительных последствий. Тогда завоеватели внесли раскол в ряды неприятеля. Он одарили половцев и обещали их не трогать. Последние стали расходиться по своим кочевьям. Воспользовавшись этим, монголы легко разбили аланов, лезгинов и черкесов, а затем разбили по частям и половцев. В начале 1223 года монголы вторглись в Крым, взяли город Сурож (Судак) и снова двинулись в половецкие степи. Половцы бежали к Днепру. Несколько ханов, среди них и Котян тесть галицкого князя Мстислава Удалого, обратились за помощью; русским князьям. «Сегодня татары (монголы) захватили нашу землю, — убеждал Котян, — завтра они возьмут вашу». Под влиянием Мстислава несколько русских князей согласились на союз с половцами против монголов. На военном совете князья решили не ждать прихода татар, а атаковать их в половецких степях. Помимо Мстислава Удалого в поход согласились выступить князья: Мстислав Киевский, Мстислав Черниговский, молодой Даниил Волынский, всего 15 князей. Могущественный великий суздальский князь Юрий отказался сам явиться, но за тем направил в помощь южнорусским князьям военный отряд во главе со своим племянником, ростовским князем. Однако тот не успел соединиться с остальными князьями и, узнав о поражении русских, повернул обратно.

Выступив в поход, объединенные силы русских князей спустились вниз по Днепру и на 17-й день сосредоточились на правом берегу реки, близ острова Хортица, который был избран в качестве базы для ведения степной кампании. Здесь к русским присоединились половцы. Русская рать состояла из дружин князей. Решения принимались на совете князей, каждый из которых, преследуя собственные интересы, старался поступать по-своему. Главными соперниками были Мстислав Киевский и галицкий князь Мстислав Удалой.

У Заруба, между Каневом и Киевом, к князьям явились монгольские послы, предложившие монгольско-русский союз против половцев. «Слыхали мы, — говорили они, — что вы идете против нас, а мы вашей земли не трогали — ни городов, ни сел. Мы пришли, по воле Божьей, на своих холопов и конюхов — половцев. Они и вам причинили много зла, за то мы их и бьем. Возьмите лучше с нами мир, а их гоните прочь». Русские, находившиеся в то время в дружественных отношениях с половцами, отказались принять предложение монголов. Более того, вопреки военным традициям, князья приказали казнить посланников.

Когда сошлись все дружины, союзники спустились по Днепру до Олешья, против Херсона. И вот на левом берегу Днепра показались передовые разведывательные отряды монголов. Князь Даниил Волынский с галичанами переправился через Днепр, атаковал неприятеля и обратил его в бегство. Мстислав Галицкий с тысячей всадников организовал преследование и окончательно разбил передовой отряд монгольских войск. Однако эта победа не принесла русским удачи, а, напротив, породила у них преувеличенное представление о собственных силах. Переправившись через Днепр, русские двигались по степям восемь дней, пока не достигли реки Калки, за которой были сосредоточены основные монгольские силы численностью до 30 тысяч человек.

Почитайте интересный блог об истори Канева: https://kaniv.info/blog/istorija-kaneva.2/

Великая правительница
Были в отечественной истории три великих правителя, из них одна — женщина. Екатерина II Алексеевна Великая (София Августа Фредерика Анхальт-Цербстская, нем. Sophie Auguste Friederike von Anhalt-Zerbst-Dornburg; 1729-1796) — императрица всероссийская с 1762 по 1796 годы. Захватив Российский престол, Екатерина не только удержала власть, но и надолго определила векторы дальнейшего развития внешней и внутренней политики великой державы.




Вот что говорит о царствовании Екатерины Великой Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: ««Екатерина II, императрица всероссийская (28 июня 1762 — 6 ноября 1796 г.). Её царствование — одно из замечательнейших в русской истории; и тёмные и светлые стороны его имели громадное влияние на последующие события, особенно на умственное и культурное развитие страны.

Супруга Петра III, урождённая принцесса Ангальт-Цербтская (род. 24 апреля 1729), от природы одарена была великим умом, сильным характером; напротив, её муж был человек слабый, дурно воспитанный. Не разделяя его удовольствий, Е. отдалась чтению и скоро от романов перешла к книгам историческим и философским. Вокруг неё составился избранный кружок, в котором наибольшим доверием Е. пользовались сначала Салтыков, а потом Станислав Понятовский, впоследствии король польский, отношения её к императрице Елизавете не отличались особенною сердечностью: когда у Е. родился сын, Павел, императрица взяла ребёнка к себе и редко дозволяла матери видеть его. 25 декабря 1761 г. умерла Елизавета; со вступлением на престол Петра III положение Е. стало еще хуже.

Переворот 28 июня 1762 г. возвёл Е. на престол. Суровая школа жизни и громадный природный ум помогли Е. и самой выйти из весьма затруднительного положения, и вывести из него Россию. Казна была пуста; монополия давила торговлю и промышленность; крестьяне заводские и крепостные волновались слухами о свободе, то и дело возобновлявшимися; крестьяне с западной границы бежали в Польшу. При таких обстоятельствах вступила Е. на престол, права на который принадлежали её сыну. Но она понимала, что этот сын сделался бы на престоле игрушкою партий, как Пётр II. Регентство было делом непрочным. Судьба Меншикова, Бирона, Анны Леопольдовны у всех была в памяти.

Проницательный взгляд Е. одинаково внимательно останавливался на явлениях жизни как дома, так и за границею. Узнав, через два месяца по вступлении на престол, что знаменитая франц. энциклопедия осуждена парижским парламентом за безбожие и продолжение её запрещено, Е. предложила Вольтеру и Дидро издавать энциклопедию в Риге. Одно это предложение склонило на сторону Е. лучшие умы, дававшие тогда направление общественному мнению во всей Европе.

Осенью 1762 г. Е. короновалась и пробыла зиму в Москве. Летом 1764 г. подпоручик Мирович задумал возвести на престол Иоанна Антоновича, сына Анны Леопольдовны и Антона-Ульриха Брауншвейгского, содержавшегося в шлиссельбургской крепости. Замысел не удался — Иоанн Антонович, во время попытки к его освобождению, был застрелен одним из караульных солдат: Мирович был казнён по приговору суда.

В 1764 г. кн. Вяземскому, посланному усмирять крестьян, приписанных к заводам, велено было исследовать вопрос о выгоде вольного труда пред наёмным. Тот же вопрос предложен был вновь учреждённому экономическому обществу. Прежде всего, предстояло решить вопрос о монастырских крестьянах, принявший особенно острый характер еще при Елизавете. Елизавета в начале своего царствования возвратила имения монастырям и церквам, но в 1757 г. и она, с окружавшими ее сановниками, пришла к убеждению в необходимости передать управление церковными имуществами в светские руки. Пётр III приказал исполнить предначертание Елизаветы и передать управление церковными имуществами коллегии экономии. Описи монастырских имуществ производились, при Петре III, крайне грубо.

При вступлении Е. II на престол архиереи подали ей жалобы и просили о возвращении им управления церковными имуществами. Е., по совету Бестужева-Рюмина, удовлетворила их желание, отменила коллегию экономии, но не оставила своего намерения, а только отложила его исполнение; она тогда же распорядилась, чтобы комиссия 1757 г. возобновила свои занятия. Приказано было произвести новые описи монастырским и церковным имуществам; но и новыми описями духовенство было недовольно; против них особенно восстал ростовский митроп. Арсений Мацеевич.

В донесении к синоду он выражался резко, произвольно толкуя церковно-исторические факты, даже искажая их и делая оскорбительные для Е. сравнения. Синод представил дело императрице, в надежде (как думает Соловьев), что Е. и на этот раз выкажет свою обычную мягкость. Надежда не оправдалась: донесение Арсения вызвало такое раздражение в Е., какого не замечали в ней ни прежде, ни после. Она не могла простить Арсению сравнение ее с Юлианом и Иудою и желание выставить её нарушительницей ею своего слова. Арсений был приговорен к ссылке в Архангельскую епархию, в Николаевский Корельский монастырь, а затем, вследствие новых обвинений — к лишению монашеского сана и пожизненному заточению в Ревеле.

Характеристичен и для Екатерины следующий случай из начала её царствования. Докладывалось дело о дозволении евреям въезжать в Россию. Е. сказала, что начать царствование указом о свободном въезде евреев было бы плохим средством успокоить умы; признать въезд вредным — невозможно. Тогда сенатор князь Одоевский предложил взглянуть, что написала императрица Елизавета на полях такого же доклада. Е. потребовала доклад и прочла: «от врагов Христовых не желаю корыстной прибыли». Обратясь к генералпрокурору, она сказала: «Я желаю, чтоб это дело было отложено».

Увеличение числа крепостных крестьян посредством громадных раздач фаворитам и сановникам населённых имений, утверждение крепостного права в Малороссии, всецело ложатся тёмным пятном на память Е. Не следует, однако, упускать из виду, что малоразвитость русского общества сказывалась в то время на каждом шагу. Так, когда Е. задумала отменить пытку и предложила эту меру Сенату, сенаторы выказали опасение, что в случае отмены пытки никто, ложась спать, не будет уверен, жив ли он встанет поутру. Поэтому Е., не уничтожая пытки гласно, разослала секретное предписание, чтобы в делах, где употреблялась пытка, судьи основывали свои действия на Х главе Наказа, в которой пытка осуждена, как дело жестокое и крайне глупое.

В начале царствования Е. II возобновилась попытка создать учреждение, напоминавшее верховный тайный совет или заменивший его Кабинет, в новой форме, под именем постоянного совета императрицы. Сочинителем проекта был граф Панин. Ген.-фельдцейхмейстер Вильбуа написал императрице: «я не знаю, кто составитель этого проекта, но мне кажется, как будто он под видом защиты монархии, тонким образом более склоняется к аристократическому правлению». Вильбуа был прав; но Е. и сама понимала олигархический характер проекта. Она его подписала, но держала под сукном, и он никогда не был обнародован. Таким образом, идея Панина о совете из шести постоянных членов осталась одною мечтою; частный совет Е. всегда состоял из сменяющихся членов.

Зная, как переход Петра III на сторону Пруссии раздражил общественное мнение, Екатерина приказала русским генералам соблюдать нейтралитет и этим способствовала прекращению войны.

Внутренние дела государства требовали особенного внимания: более всего поражало отсутствие правосудия. Е. по этому поводу выражалась энергично: «лихоимство возросло до такой степени, что едва ли есть самое малое место правительства, в котором бы суд без заражения сей язвы отправлялся; ищет ли кто место — платит; защищается ли кто от клеветы — обороняется деньгами; клевещет ли кто на кого — все хитрые происки свои подкрепляет дарами».

Особенно поражена была Е., узнав, что в пределах нынешней Новгор. губ. брали с крестьян деньгами за приведение их в присяге на верность ей. Такое положение правосудия заставило Е. созвать, в 1766 г., комиссию для издания Уложения. Этой комиссии Е. вручила Наказ, которым она должна была руководствоваться при составлении Уложения. Наказ был составлен на основании идей Монтескье и Беккарии.

Дела польские, возникшие из них первая турецкая война и внутренние смуты приостановили законодательную деятельность Е. до 1775 г. Польские дела вызвали разделы и падение Польши: по первому разделу 1773 г. Россия получила нынешние губернии Могилевскую, Витебскую, часть Минской, т. е. большую часть Белоруссии.

Первая турецкая война началась в 1768 г. и кончилась миром в Кучук-Кайнарджи, который был ратификован в 1775 г. По этому миру Порта признала независимость крымских в буджакских татар; уступила России Азов, Керчь, Еникале и Кинбурн; открыла русским кораблям свободный ход из Чёрного моря в Средиземное; даровала прощение христианам, принявшим участие в войне; допустила ходатайство России по делам молдавским.




Во время первой турецкой войны в Москве свирепствовала чума, вызвавшая чумный бунт; на востоке России разгорелся еще более опасный бунт, известный под названием Пугачёвщины. В 1770 г. чума из армии проникла в Малороссию; весною 1771 г. она появилась в Москве; главнокомандующий (по нынешнему — генерал-губернатор) граф Салтыков оставил город на произвол судьбы. Отставной генерал Еропкин принял на себя добровольно тяжёлую обязанность охранять порядок и предупредительными мерами ослабить чуму.

Обыватели не исполняли его предписаний и не только не сжигали одежды и белья с умерших от чумы, но скрывали самую смерть их и хоронили на задворках. Чума усиливалась: в начале лета 1771 г. ежедневно умирало по 400 человек. Народ в ужасе толпился у Варварских ворот, перед чудотворной иконой. Зараза от скучивания народа, конечно, усиливалась.

Тогдашний московский архиепископ Амвросий, человек просвещённый, приказал снять икону. Немедленно распространился слух, что архиерей, заодно с лекарями, сговорился морить народ. Обезумевшая от страха невежественная и фанатическая толпа умертвила достойного архипастыря. Пошли слухи, что мятежники готовятся зажечь Москву, истребить лекарей и дворян.

Еропкину, с несколькими ротами, удалось, однако, восстановить спокойствие. В последних числах сентября в Москву прибыл граф Григорий Орлов, тогда самое близкое лицо к Е.: но в это время чума уже ослабевала и в октябре прекратилась. От этой чумы в одной Москве погибло 130000 человек.




Пугачёвский мятеж подняли яицкие казаки, недовольные переменами в их казацком быту. В 1773 г. донской казак Емельян Пугачёв принял имя Петра III и поднял знамя бунта.

Екатерина поручила усмирение мятежа Бибикову, который сразу понял сущность дела; важен не Пугачёв, сказал он, важно общее неудовольствие.

К яицким казакам и к бунтовавшим крестьянам присоединились башкиры, калмыки, киргизы. Бибиков, распоряжаясь на Казани, двинул со всех сторон отряды в места более опасные; кн. Голицын освободил Оренбург, Михельсон — Уфу, Мансуров — Яицкий городок. В начале 1774 г. бунт стал утихать, но Бибиков умер от изнеможения и мятеж разгорелся вновь: Пугачёв овладел Казанью и перебросился на правый берег Волги.

Место Бибикова занял гр. П. Панин, но не заменил его. Михельсон разбил Пугачёва под Арзамасом и загородил ему путь к Москве. Пугачёв бросился на юг, взял Пензу, Петровск, Саратов и везде вешал дворян. Из Саратова он двинулся к Царицыну, но был отбит и под первым Яром снова был разбит Михельсоном.

Когда к войску прибыл Суворов, самозванец чуть держался и был вскоре выдан своими сообщниками. В январе 1776 г. Пугачёв был казнен в Москве.

С 1776 г. возобновилась законодательная деятельность Е. II, вполне, впрочем, и перед тем не прекращавшаяся. Так, в 1768 г. упразднены были коммерческие и дворянские банки и учрежден так называемый ассигнационный или разменный банк.

В 1775 г. прекращено было существование Запорожской сечи, и без того клонившейся к падению. В том же 1775 г. начато преобразование провинциального управления. Издано было учреждение для управления губерний, которое вводилось целые двадцать лет: в 1775 г. оно началось с Тверской губ. и кончилось в 1796 г. учреждением Виленской губ. Таким образом, реформа провинциального управления, начатая Петром Вел., выведена была Е. из хаотического состояния и закончена ею.

В 1776 г. Е. повелела в прошениях слово раб заменить словом верноподданный.




К концу первой турецкой войны получил особенно важное значение Потёмкин, стремившийся к великим делам. Вместе с своим сотрудником, Безбородко, он составил проект, известный под названием греческого. Грандиозность этого проекта — разрушив Оттоманскую порту, восстановить Греческую империю, на престол которой возвести Константина Павловича — понравилась Е.

Противник влияния и планов Потёмкина, граф Н. Панин, воспитатель цесаревича Павла и президент коллегии иностранных дел, чтобы отвлечь Е. от греческого проекта, поднёс ей проект вооруженного нейтралитета, в 1780 г. Вооружённый нейтралитет имел целью оказать покровительство торговле нейтральных государств во время войны и направлен был против Англии, что было невыгодно для планов Потёмкина.

Преследуя свой широкий и бесполезный для России план, Потёмкин подготовил крайне полезное и необходимое для России дело — присоединение Крыма.




В Крыму, с признания его независимости, волновались две партии — русская и турецкая. Их борьба дала повод занять Крым и Кубанскую область. Манифестом 1783 г. объявлено присоединение Крыма и Кубанской области к России. Последний хан Шагин-Гирей отправлен был в Воронеж; Крым переименован в Таврическую губ.; набеги крымцев прекратились.




Предполагают, что вследствие набегов крымцев Великая и Малая Россия и часть Польши, с XV в. до 1783 г., лишилась от 3-х до 4х миллионов народонаселения: пленников обращали в рабов, пленницы наполняли гаремы или становились, как рабыни, в ряды женской прислуги. В Константинополе, у мамелюков кормилицы, няньки были русские. В XVI, XVII и даже в XVIII вв. Венеция и Франция употребляли закованных в кандалы русских рабов, купленных на рынках Леванта, в качестве работников на галерах. Благочестивый Людовик XIV старался только о том, чтобы эти рабы не оставалась схизматиками. Присоединение Крыма положило конец позорной торговле русскими рабами (см. В. Ламанского, в «Ист. Вестнике» 1880 г: «Могущество турок в Европе»).

Вслед затем Ираклий II, царь Грузии, признал протекторат России.

1785 год ознаменовав двумя важными законодательными актами: Жалованной грамотой дворянству и Городовым положением. Уст. о народных училищах 15 августа 1786 г. осуществлен был только в малых размерах. Проекты об основании университетов в Пскове, Чернигове, Пензе и Екатеринославе были отложены. В 1783 г. основана была Российская академия, для изучения родного языка. Основанием институтов положено было начало образованию женщин. Учреждены воспитательные дома, введено оспопрививание, снаряжена экспедиция Палласа для изучения отдалённых окраин.




Враги Потёмкина толковали, не понимая важности приобретения Крыма, что Крым и Новороссия не стоят потраченных на их устройство денег.

Тогда Е. решилась сама осмотреть вновь приобретенный край. Сопровождаемая послами австрийским, английским и французским, с громадною свитою, в 1787 г., она отправилась в путешествие. Архиеп. могилевский, Георгий Конисский, в Мстиславле встретил ее речью, которая славилась современниками, как образец красноречия. Весь характер речи определяется её началом: «Оставим астрономам доказывать, что земля около солнца обращается: наше солнце вокруг нас ходит».

В Каневе встретил Екатерину, Станислав Понятовский, король польский; близ Кейдан — имп. Иосиф II. Он с Екатериной положил первый камень с. Екатеринослава, посетил Херсон и осмотрел только что созданный Потёмкиным черноморский флот. Во время путешествия Иосиф замечал театральность в обстановки, видел, как наскоро сгоняли народ в якобы строящиеся селения; но в Херсоне он увидел настоящее дело — и отдал справедливость Потёмкину.

Вторая турецкая война при Е. II ведена была, в союзе с Иосифом II, с 1787 по 1791 г. В 1791 г., 29 декабря, заключен был мир в Яссах. За все победы Россия получила только Очаков, да степь между Бугом и Днепром. В то же время шла, с переменным счастьем, война с Швецией, объявленная Густавом III в 1789 г. Она окончилась 3 авг. 1790 г. Верельским миром, на основании status quo.

Во время 2-ой турецкой войны произошёл переворот в Польше: 3 мая 1791 г. обнародована была новая конституция, что повело ко второму разделу Польши, в 1793 г., а затем и к третьему, в 1795 г. По второму разделу Россия получила остальную часть Минской губ., Волынь и Подолию, по 3-ему — Гродненское воеводство и Курляндию.

В 1796 т., в последнем году царствования Е., граф Валериан Зубов, назначенный главнокомандующим в походе против Персии, покорил Дербент и Баку; успехи его остановлены были смертью Е.

Последние годы царствования Е. II омрачились, с 1790 г., реакционным направлением. Тогда разыгралась французская революция, и с нашей домашней реакцией вступила в союз реакция общеевропейская, иезуитско-олигархическая.

Агентом и орудием её был последний любимец Е., князь Платон Зубов, вместе с братом, графом Валерианом. Европ. реакции хотелось втянуть Россию в борьбу с революционной Францией — борьбу, чуждую прямым интересам России. Е. говорила представителям реакции любезные слова и не давала ни одного солдата.

Тогда усилились подкопы под трон Е.; возобновились обвинения, что она незаконно занимает престол, принадлежащий Павлу Петровичу. Есть основания предполагать, что в 1790 г. готовилась попытка возвести Павла Петровича на престол. С этой попыткой, вероятно, соединена высылка из Петербурга принца Фридриха Вюртембергского.

Домашняя реакция тогда же обвиняла Е. якобы в чрезмерном свободомыслии. Основанием обвинения служило, между прочим, дозволение переводить Вольтера и участие в переводе Велизария, повести Мармонтеля, которую находили антирелигиозной, ибо в ней не указано различия между добродетелью христианской и языческой.




Екатерина состарилась, прежней отважности в энергии почти не было и следа и вот, при таких обстоятельствах, в 1790 г. является книга Радищева «Путешествие из Петербурга в Москву», с проектом освобождения крестьян, как бы выписанным из выпущенных статей её Наказа.

Несчастный Радищев был наказан ссылкою в Сибирь. Может быть, эта жестокость была результатом опасения, что исключение из Наказа статей об освобождении крестьян сочтут за лицемерие со стороны Е. В 1792 г. посажен в Шлиссельбург Новиков, столь много послуживший русскому просвещению. Тайным мотивом этой меры были сношения Новикова с Павлом Петровичем. В 1793 г. жестоко потерпел Княжнин за свою трагедию «Вадим». В 1795 г, даже Державин подвергся подозрению в революционном направлении, за переложение 81 псалма, озаглавленное «Властителям и Судьям».

Так кончилось поднявшее национальный дух просветительное царствование Е. Второй, этого великого мужа (Catherine le grand).

Несмотря на реакцию последних лет, название просветительного останется за ним в истории. С этого царствования в России начали сознавать значение гуманных идей, начали говорить о праве человека мыслить на благо себе подобных.

Мы почти не коснулись слабостей Е. Второй, припоминая слова Ренана: «серьёзная история не должна придавать слишком большого значения нравам государей, если эти нравы не имели большого влияния на общий ход дел. При Е. вредно было влияние Зубова, но только потому, что он был орудием вредной партии»

Литература.

Труды Колотова, Сумарокова, Лефорта — панегирики. Из новых более удовлетворительно соч. Брикнера. Очень важный труд Бильбасова не окончен; порусски вышел всего один том, по-немецки два. С.М. Соловьев в XXIX т. своей истории России остановился на мире в Кучук-Кайнарджи. Иностранные сочинения Рюльера и Кастера не могут быть обойдены только по незаслуженному к ним вниманию. Из бесчисленных мемуаров особенно важны мемуары Храповицкого (лучшее издание — Н.П. Барсукова). См. новейшее соч. Waliszewski: «Le Roman d’une imperatrice». Сочинения по отдельным вопросам указываются в соответственных статьях. Чрезвычайно важны издания Императорского исторического общества.

Е. Белов.»




Словарная статья — чрезвычайно краткая, многих аспектов деяний Екатерины и её сподвижников — не касающаяся, но, как мне кажется, весьма полезная и познавательная: без сиюминутной конъюнктуры и лукавой паутины слов.

Кстати о конъюнктуре, для примера возьмём злободневную тему — Крым и «освещение» её одним и тем же журналистом, но в разное время: в 1992 году и в 2014 году. Впрочем, согласно Роджеру Бэкону, — наши убеждения формирует наше окружение, но абсолютно всем людям свойственно ошибаться или преднамеренно вводить других людей в заблуждение: «Quatuor vero sunt maxima comprehendendæ veritatis offendicula, quæ omnem quemcumque sapientem impediunt, et vix aliquem permittunt ad verum titulum sapientiæ pervenire…», — поэтому, воздерживаясь от исторических аналогий, параллелей и прецедентов, я лишь ретранслирую интересное и беспристрастное исследование событий минувшей эпохи.

Использовалось:
Карта Таврической губернии: www.runivers.ru
Иллюстрации: http://ru.wikipedia.org/wiki;en.wikipedia.org/wiki/Catherine_the_Great
Sergey Dyga

Лепляво - Переясловский полк.
Канев - к Польше.

http://likbez.org.ua/little_russia.html


***

Відбулася розширена нарада
Відбулася розширена нарада​

23.09.2014 в залі засідань міської ради відбулась розширена нарада за участі керівників установ, підприємств, організацій міста, керівників структурних підрозділів виконавчого комітету Канівської міської ради, членів Координаційної ради по наданню допомоги ЗСУ.

На порядку денному було розглянуто 3 питання:

1. Про підсумки соціально-економічного розвитку міста за пів року (доповідач - Савченко А.Ю.):

Відповідно до завдань визначених Програмою економічного і соціального розвитку міста Канева на 2014 рік робота виконавчого комітету Канівської міської ради, його структурних підрозділів, комунальних підприємств у І півріччі 2014 року була направлена на забезпечення належних умов проживання в місті для його громадян і гостей .

За даними рейтингової оцінки соціально-економічного розвитку районів та міст обласного значення Черкаської області за січень–червень 2014 року

Канів займає 4 місце . Високі місця серед міст обласного значеннямі місто отримало за показниками ринку праці та населення, у сфері державних фінансів, житлово-комунального господарства, захисту прав дитини, економічного розвитку. Споживчий ринок, інвестиційно-інноваційна діяльність та рівень злочинності займає низькі позиції.

Промисловість міста складає 4,3% обсягу реалізованої промислової продукції області. Основу промислового виробництва продукції в місті становили обсяги виробництва 14 промислових підприємств.

Галузева структура промислового виробництва

У виробництві харчових продуктів підприємствами галузі вироблено продукції більше в середньому на 11,2%. Серед випуску основних видів продукції порівняно з минулим періодом зросло виробництво: масла вершкового на 43,5%; сирів жирних на 2%; овочів консервованих на 23,6%. Обсяг виробництва джемів, пюре, паст знизився на 65,5%.

На підприємствах з виробництва пральних машин та товару з картону і паперу темп росту промислової продукції склав 166,4% та 174,8% відповід но. На 1,5% збільшився випуск пластмас у первинних формах, а виробницт во інструментів ручних на 28,6%.

Допущено зниження виробництва електроенергії на 33,6% у порівнянні з ми нулим періодом через нижчий рівень води в р.Дніпро. Зменшення на 14,8% виробництва пари та гарячої води- сезонне.

Промисловими підприємствами міста реалізовано продукції, робіт, послуг за І півріччя 2014 року на 653,3млн.грн.( за 6 місяців 2013р.-516,4млн.грн.). Обсяг реалізованої промислової продукції на одну особу населення зріс на 5514,6грн і склав 25663,5грн.

Станом на 1.09.2014 відбулося звуження ринку збуту продукції підприємств Канівської філії СТОВ ім.Шевченка та ТОВ «Росьагропродукт» (товарна марка «Верес»).

Послуги споживачам у місті надає 42 юридичні особи та їх структурні підрозділи, основною діяльністю яких є надання послуг.. За звітний період реалізовано на 16,6 млн.грн. послуг, що на 1,8млн.грн більше минулого періоду. Обсяг послуг реалізованих населенню зріс на 9,3% і склав 19,8млн.грн.

Зовнішня торгівля товарами характеризувалась зниженням експорту на 22.1% і зниженням імпорту на 70,3% проти січня- червня 2013 року. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі по місту становило 13,9 млн.дол.США.

Прямі іноземні інвестиції на 1липня 2014р складали 14,4тис.дол.США. По відношенню до початку року їх обсяг зменшився на 16,8% за рахунок коливання валютного курсу. В розрахунку на одну особу населення це 0,6 тис. дол. США. В минулому році -28,6дол.США за рахунок іноземних інвестицій ПАТ «Канівського маслосирзаводу».

Будівельні роботи підприємствами м.Канева виконано на 3166тис.грн.. 58,5% від загального обсягу робіт- роботи з капітального ремонту, інші 41,5%- нове будівництво, реконструкція та технічне переозброєння.

Введено в експлуатацію862 м2загальної площі житла, що на 20,2% більше відповідного періоду 2013 року. З них 578м2(67,1%) нове будівництво, інші 284м2 розширення існуючого житлового фонду . Все житло введено в експлуатацію індивідуальними забудовниками.

До кінця року буде здано в експлуатацію 30-ти квартирний житловий будинок секційного типу за адресою м. Канів, вул. Гагаріна 50.

Капітальні інвестиції за І півріччя 2014 року склали 55% минулорічного обсягу. Підприємствами міста освоєно 3479 тис.грн. капітальних інвестицій - це 135,9 грн на кожного мешканця міста. 99,1% капітальних інвестицій використано в матеріальні активи, з них 68,6% направлено на житлове будівництво, 16,7%- в транспортні засоби. Не буде зайвим нагадати, що до цього статистичного показника не входить 191,8млн.грн. інвестицій Канівської ГЕС.

Середній рівень оплати житлово-комунальних послуг за січень-липень 2014року становить 109% (за рахунок погашення боргів попередніх періодів). З утримання будинків , споруд та прибудинкових територій- 98,1%; з водопостачання та водовідведення- 99,1%; опалення- 119,8%; газопостачання-117,5%; вивезення побутових відходів- 96,5%.

Заборгованість населення з оплати житлово-комунальних послуг станом на 1.08.2014р – 4760 тис.грн.

Протягом І півріччя 2014 року проведено:

1.Ремонт житлового фонду на суму 400,8 тис. грн.;

2.Роботи з реконструкції та ремонту мережі водопостачання та водовідведення на суму 1566 тис. грн.;

3.Роботи з реконструкції котелень та системи теплозабезпечення на суму 150 тис. грн.;

4. Зовнішнє освітлення (технічне обслуговування та утримання в належному стані електричних мереж ) на суму 584 тис.грн.

За рахунок асигнувань з міського бюджету розвитку, субвенцій з обласного та державного бюджетів станом на вересень 2014 року виконано капітальний та поточний ремонти дорожнього покриття вулиць: Андрієвського, Корчаки, Ісковщина, Леніна-Дунайська, Сошенка-Бесарабія-Роденська, Церетелі-Івановського, Свердлова, під’їзд до гуртожитку по вулиці Леніна 202, під`їзду до буд.№8,№10 по вул. 206 Дивізії, прилеглої території до школи №1 та прилеглої території біля гуманітарного університету; значний об’єм робіт здійснено на вулиці Монастирок – Честахівського. На ділянках-де проводиться заміна аварійних ділянок вуличних водогонів, теж відновлюватиметься дорожнє покриття. Загалом, враховуючи завершення розпочатих ремонтних робіт , відремонтовано більш, як 13 тис м2. дорожного покриття канівських вулиць на суму, що перевищує 4 млн. грн.

За рахунок спеціального фонду місцевого бюджету (бюджету розвитку) виконано:

-капітальний ремонт закладів освіти на суму 192тис.грн. із запланованих на 2014 рік 1626,4тис.грн.;

-роботи по комунальному будівництву на 1262,4тис.грн. із запланованих на 2014 рік 3459тис.грн.;

-реконструкція ганку Канівської ЦРЛ та капітальний ремонт вестибюлю, приміщень приймального відділення Канівської ЦРЛ на 373,1 тис.грн.

Підприємницьку діяльність місті здійснюють 1711 підприємців – фізичних осіб та 116 малих підприємств, з них 94 мікропідприємства. Частка надходжень від діяльності СПД - фізичних осіб до зведеного бюджету склала 8,64 %(4,1 млн.грн), до місцевого бюджету -12,4% (3,8 млн.грн.).

За І півріччя 2014 року організовано та проведено 4 конкурси по здачі в оренду об’єктів комунальної власності. Зареєстровано 190 договорів оренди нежитлових приміщень та отримано до міського бюджету 340тис.грн. Зареєстровано 369договори оренди земельних ділянок та 81 угода. Від оренди земельних ділянок надійшло 2134 тис.грн.

Надходження до бюджетів усіх рівнів зросли на 12 % і склали 117,2 млн.грн., у тому числі до Державного бюджету – 50,6млн.грн., до місцевого- 66,567 млн.грн..

У звітному періоді доходи міського бюджету склали 20376,9тис.грн.., з них до загального фонду надійшло 17007,2тис.грн., а до спеціального- 3369,7тис.грн. Податок з доходу фізичних осіб займає 80% загального фонду, єдиний податок -74% спеціального фонду. Обсяги видатків міського бюджету за І півріччя 2014р. становили 23303,4тис.грн., з них загального фонду-22244,4тис.грн, а спеціального 1059тис.грн.. 66,2% видатків загального фонду направлені на освіту.

Ринок праці за звітний період характеризувався незначним збільшенням кількості зареєстрованих безробітних на обліку державної служби зайнятості . Кількість безробітних на 1.09.2014р. -334 чоловіки, станом на 1.09. 2013р- 298 . Працевлаштовано у 2014році 349 безробітних.

У зв`язку із звуженням ринку збуту продукції на підприємствах товарної марки «Верес» очікується масове вивільнення працівників.

Чисельність наявного населення в місті за січень-червень 2014 року склала 25396осіб, а постійного - 25519 тис.осіб. Народжених- 123, померлих- 171.

Середньомісячна заробітна плата в Каневі у порівнянні з І півріччям 2013 року зросла на 257грн. і склала 2847грн. Станом на 1 серпня 2014р.заборгованість із виплати заробітної плати в місті складала 58,6 тис.грн (Райавтодор).

Соціальна підтримка населення здійснюється в трьох основних формах - соціальні пільги, соціальні допомоги і субсидії. За І півріччя 2014 року сума наданої допомоги та пільг становила 18700 тис. грн., компенсацій по чорнобилю- 4461тис.грн. Працевлаштовано 8 чоловік з обмеженими можливостями. 242 пенсіонера та одиноких громадян отримують санітарно-побутове обслуговування.

Протягом І півріччя 2014 року надано 510 соціальних послуг 19 сім’ям, які опинилися в складних життєвих обставинах. На обліку знаходяться 168 таких сімей( в них 305 дітей ). 80 соціальних послуг було надано 5сім`ям, в яких 9 прийомних дітей. Здійснене соціальне інспектування 17 сімей, які зазнали насилля, потерпілих дітей в них не виявлено.

На первинному обліку служби у справах дітей Канівського міськвиконкому станом на 03.09.2014 перебуває 44 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. З них: 9 дітей-сиріт та 33 дітей, позбавлених батьківського піклування. З 44 дітей, які перебувають на первинному обліку служби, 42 дітей влаштовані в сімейні форми виховання. Відсоток охоплення дітей сімейними формами виховання становить 95,5%. Службою у справах дітей забезпечується облік дітей, які можуть бути усиновлені та осіб, які бажають усиновити дитину. На даний час ще проводиться робота міського профілактичного заходу «Урок» по виявленню дітей (І етап), які не приступили до навчання 01 вересня 2014 року або не продовжили навчання після закінчення 9-ти класів.

Охорону здоров'я в місті забезбезпечує Канівська центральна районна лікарня (ЦРЛ). Укомплектованість лікарями складає 82%, середнім медперсоналом–92%, молодшого медперсоналу– 98%. На сьогодні готуються 4 лікарі-інтерни з напрямків: стоматологія, хірургія, терапія та неврологія. З 01.08.2014р. після закінчення інтернатури до роботи в штаті Канівської ЦРЛ приступили анестезіолог, 2 стоматологи та гінеколог.

За звітний період придбано обладнання (моніторів пацієнта) для реанімаційного відділення нової поліклініки за рахунок субвенції з обласного бюджету (160тис. грн.). Проведено капітальний ремонт вестибюлю приймального відділення (субвенція міського бюджету в сумі 71,3 тис.грн ).

Мережа закладів освіти в місті Каневі налічує 8 дошкільних навчальних закладів де 1221 вихованець; 3 позашкільних навчальних заклади, в яких займається 1226 вихованців та 6 загальноосвітніх - де 2349 учнів, серед яких 174 вихованці школи-інтернат.

Відсоток охоплення дітей дошкільною освітою становить 97,5%.

Демографічна ситуація передбачає ріст кількості дітей дошкільного віку, а надалі і шкільного.

Тому на сьогоднішній день групи для дітей раннього і молодшого віку переповнені. На ста місцях виховується 118 дітей.

Школами міста Канева створено умови для одержання якісної освіти: для екстернатної форми навчання; для 360 дітей 1-4 класів в групах продовженого дня; навчання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Всі школи підключено до мережі Інтернет; 100% учнів забезпечено гарячим харчуванням; 40 учнів проходить за індивідуальною формою навчання.

З метою організації змістовного дозвілля та оздоровлення дітей в місті Каневі влітку 2014 року на базі загальноосвітніх навчальних закладів функціонувало 6 пришкільних відпочинкових таборів з денним перебуванням для 630 дітей.

Учні загальноосвітніх закладів міста забезпечені підручниками на 97%. Більшість із них зберігаються у задовільному стані, але через повільне оновлення бібліотечного фонду переважають застарілі видання і виникає проблема із забезпечення літературою профільних класів.

За звітний період в Каневі організовано та проведено 9 міських спортивних заходів, 3 –міськрайонних та один всеукраїнський з майже десяти видів спорту.

Заклади культури міста - міський будинок культури, Костянецький будинок культури, дитяча школа мистецтв, клуб – музей ветеранів війни і праці, міська бібліотека ім.. Т.Г. Шевченка з двома філіями у 2014 році підготували та провели 93 загальноміських культурно – мистецьких заходи.

Бібліотека ім. Т.Г.Шевченка обслуговує 2876 користувачів при 13942 відвідувань, у т.ч 1179 масових заходів. Кількість відвідувань Інтернет-центру 6076 чоловік.

У Клубі-музеї ветеранів війни і праці проведено 99 екскурсій, 13 виставок та прийнято 7380 відвідувачів.

У дитячій школі мистецтв працює 26 викладачів, навчається 220 учнів. Протягом навчального року учні та викладачі школи приймали участь в обласних, міжнародних та республіканських конкурсах і фестивалях.

2. Про стан сплати податків до міського та державного бюджету (доповідач - Умриш Б.В.):

За 9 місяців 2014 року по м. Каневу до місцевих бюджетів очікуються надходження в сумі 47млн. 55,9тис.грн. Очікується виконання місцевих бюджетів лише на 91,2 відс., не надійде 4553,5 тис.грн., а саме за рахунок невиконання збору за спеціальне використання води на 5318,7 тис. грн.., ПДФО на 415,7тис.гривень. В тому числі міський бюджет буде виконано на 103,3 відс., + 955,5 тис. гривень.

За попередніми даними очікувані надходження до місцевих бюджетів за 2014 рік складуть 61 666 тис.грн., виконання місцевих бюджетів становитиме 90,9% не надійде 6201,3тис.грн., за рахунок невиконання збору за спеціальне використання води на 5300 тис. грн.(зменшення нарахувань в 2014р.за рахунок зменшення обсягу води пропущеної через турбіни, який залежить від кількості опадів, водопілля, середньодобової температури та інших факторів), ПДФО на 1060 тис.грн.(за рахунок закриття діяльності ТОВ «Росьагропродукт» та звільнення працівників).

З метою наповнення місцевого бюджету пропоную заслухати представників бізнесу, що виплачують мінімальну заробітну плату, по підвищенню її рівня до середньообласного 2450 гривень.

3. Про надання допомоги Збройним Силам України (доповідачі -Коломієць В.В., Майстренко М.Г.).


Сектор регіональної та інформаційної політики
24 вересня 2014

http://www.kaniv-rada.gov.ua/page.php?p=1820

***

​

" Демографічна ситуація передбачає ріст кількості дітей дошкільного віку, а надалі і шкільного.
Тому на сьогоднішній день групи для дітей раннього і молодшого віку переповнені. На ста місцях виховується 118 дітей."

24 вересня 2014
​

​

​

Пам'ятаєте​

, як зовсім нещодавно, Ніколенко та члени його "кабінету міністрів" билися у істериці, стверджуючи, що одну з місцевих шкіл потрібно негайно закривати - інакше наступить всесвітній колапс та хаос....
Саме вони стверджували, що зовсім скоро, не буде дітей, які там будуть навчатися...

То хто саме бреше ?

Ніколенко чи той хто пише у цьому звіті, що "на сьогоднішній день групи для дітей раннього і молодшого віку переповнені. На ста місцях виховується 118 дітей." ?

І чиє замовлення, або про кого піклувався Ніколенко, коли наполегливо закривав одну з місцевих шкіл ?



​

УВАГА!!! Розпочато збір підписів на підтримку проведення громадських слухань "Про об’єднання школи-гімназії.

Докладніше:

https://kaniv.info/theme/uvaga-rozpochato-zbir-pidpisiv-na-pidtrimku-provedennja-gromadskix-sluxan-pro-objednannja-shkoli-g.1728/

​

***​