История Канева | Канів історія

История Канева

История Канева

История Канева

История Канева

трактомировец, спасибо, интересно.
Возможно, даже для официальных историков Канева, - будет важно ознакомиться с этим материалом.
А книга, - каким образом попала в руки?
P.S.Особенно понравился момент - про спрятанное золото...

Отписал в гостевую книгу сайта Каневского исторического музея: kaniv-museum.at.ua/gb/
Может, - их заинтересуют эти материалы.
P.S.Забавные попадаются сообщения в гостевой книге исторического музея.

Эта книга в нашей семье была всегда! Мне передана бабушкой в середине 80-х как подарок на день рождения, ей тоже была подарена родителями в начале 20-х. как часть приданого - обычное дело в крестьянских семьях того времени. Хочу сразу оговорить, что я совсем не набожен, далек от церкви и выложил эти сканы только из-за упомянутых там каневских событий. А в спрятанное золото всерьез верить не нужно, для сказочного, с элементами фантастики, сюжета о чудесах и страданиях святого всегда потребны клады и золото.

Золото не золото, но, что подземные ходы под горами Канева есть - это точно.
В любом случае, спасибо ещё раз, что не поленился и отсканировал материал.:Laie_99:
Всегда приятно соприкоснуться с настоящей историей.
Подпись каневского мастера, оставленная в начале прошлого века.
Надпись вырезал, оставил.Может, история получит своё продолжение.

Про маловідомі факти перепоховання Тараса Шевченка

У день смерті Тараса Шевченка його друзі художник Григорій Честахівський, брати-літератори Михайло та Олександр Лазаревські вирішили відповідно до волі поета поховати його в Україні, адже про це він просив у «Заповіті». І передсмертними словами 47-річного Тараса були: «До Канева...»

Хоч Шевченку було дозволено повернутися з заслання, його не було реабілітовано. (Щоб поховати неблагонадійного поета в Україні, потрібен був дозвіл). Тому друзі поховали Тараса на Смоленському цвинтарі поруч з академіками, професорами Імператорської Академії мистецтв.

На панахиду прийшли Ф.Достоєвський, М.Лєсков, М.Некрасов, представники української, польської, грецької громад. Через брак грошей рідні (брати Йосип, Микита, сестра Ярина) не приїхали.



Під час відспівування до церкви ввійшла молода пані в глибокому траурі і поклала на труну терновий вінок. Є гадка, що це княжна Рєпніна, яка кохала Тараса Григоровича.

Брати вважали за честь поховати Кобзаря біля стін Канів-ського Успенського собору, який було збудовано 1144 року, на 3 роки раніше, ніж засновано Москву, не кажучи вже про Нотр-Дам чи Кельн-ський. В Україні такими древ-німи храмами є Софія Київська, Успенський собор Києво-Печерської лаври, Успенський собор Єлецького монастиря, церква Параскеви П`ятницької в Чернігові, Василівська церква Овруча. Проте Г.Честахівський наполіг, щоб поховали Кобзаря на Канівській горі.

Настоятель Канівського Успенського собору Гнат Мацкевич виголосив пророчу промову: «Благовій, Малоросіє, перед містом Каневом: у нас поховано Тараса Шевченка!» І хоч настоятель говорив російською мовою (іншою не можна було), його усунули з посади. Подальша доля священика невідома.

Між іншим, Тараса ховали як парубка: перед труною йшли дівчата у яскравих вінках і стрічках, вишиваних сорочках і голосили... Через кілька днів Чернечу гору стали називати Тарасовою.

1934 року у Каневі відкрили музей, а в 1939-му – спорудили новий пам`ятник. Щоб гра-нітний постамент і бронзова постать Шевченка не роздавили склеп з труною, треба було точно визначити місце поховання, адже за козацьким звичаєм могилу обложено камінням і дерном, надавши їй округлої форми.

Дощі з часом деформували її, і спеціальна комісія, до якої ввійшли представники НКВС, місцевої влади, вирішили зробити шурф і знайти склеп. Коли члени комісії спустилися у розриту могилу, хтось запропонував відкрити труну, хоч ніхто не мав на це права.

Відкривши першу основну домовину, побачили металевий ящик, а в ньому – красиву труну з віконцем, на якому лежав засохлий віночок... Пізніше жінка, що була в цій комісії, згадувала, що Шевченко лежав, як живий. Присутні перелякалися, бо після 78 років гадали побачити останки. Коли на обличчя поета потрапило повітря, воно в ту ж мить почало просідати...

Чим пояснити цей факт? Останні десятиліття численні релігійні громади звертались у Шевченківський Національний заповідник з приводу канонізації Кобзаря. А її умовою є нетлінність померлого. Вчені неодноразово були свідками того, як люди йшли причащатися до Тарасової могили (як правило, причащаються лише біля вівтаря).

З часу реконструкції могили 1939 року було прийнято рішення замурувати вхід в склеп залізобетонною плитою, щоб ніхто не турбував володаря Чернечої гори. Навіть німці під час окупації не зазіхнули на могилу.

Автор: Лідія Олійниченко

Из книги "Городские поселения в Российской Империи" (издание 1861 г.)
"В XVI веке Канев дан был польским королем Сигизмундом I во владение Евстафия Дашкевича, вместе с городом Черкассами. Во время войн Хмельницкого Канев принимал значительное участие в народном восстании против поляков и выставил от себя целый полк, называвшийся Каневским. Еще более становится известным этот город во время малороссийских междоусобий, наступивших после Богдана Хмельницкого и в особенности при гетмане Дорошенко. Русские и поляки попеременно владели им и оставляли его по обстоятельствам войны, в продолжении которой в 1678 году он был весь сожжен и разорен.
Наконец Канев остался за Польшей по Прутскому трактату, - как из него, так и из других приднепровских городов казаки успели выйти. С тех пор город запустел и сделался безлюдным, и в таком виде достался одному из Потоцких, известному своей разгульной жизнью и называвшемуся паном старостою Каневским. Один из наследников его за известную сумму, предложенную жителями Канева, отказался от владельческих прав своих над ними и предоставил им права вольных мещан, впоследствии в 1742 году* подтвержденные привилегией Станислава-Августа. По этой привилегии, как и прежде - в течении XV и XVI столетий, каневское мещанство, подобно другим городам Польши, управлялось Магдебургскими законами.
После выкупа из частного владения Потоцких Канев с окрестными селениями составлял староство, которое в конце XVIII столетия было подарено королю Станиславу-Августу, а от него перешло во владение племянника его князя Станислава Понятовского. По инвентарю в 1787 году, в Каневе считалось жителей: шляхты - 6 семейств, мещан-христиан - 226 семейств, мещан-евреев - 37 семейств и крестьян - 630 душ муж. и 573 жен. пола. Князь Понятовский уволил каневских жителей от всех повинностей и отдал им все городские земли; за это они обязывались платить ему по 6500 злотых ежегодно.
В 1800 году Понятовский продал доход от Канева (вместе с экономическими строениями и местом, на котором был Королевский дворец) настоятелю базилиан-униатов Финкевичу, который в 1802 году записал этот доход в вечное содержание каневских школ, устроенных базилианами."
* - здесь явная неточность первоисточника, возможно - типографская ошибка. Скорее всего произошло это при избрании Станислава-Августа королем польским в 1764 г., когда он должен был по традиции подтверждать привилегии, выданные предшественниками.