Головне кубло терористів – у Верховній Раді!

Тема в разделе "Жизнь Канева и Каневского района", создана пользователем Влад Брова, 21 май 2014.

  1. Влад Брова

    Влад Брова Гость

    Головне кубло терористів – не у Слов’янську, а у Верховній Раді! – Даценко

    Кожного дня ми чуємо мантри про те, що Київ глухий до Донбасу, до Сходу України. Що Київ не хоче і не збирається слухати. При чому цими політичними заклинателями виступають ті, хто ще вчора обіцяли не просто представляти Схід чи Південь, вони обіцяли почути кожного. А як кажуть у нас на Черкащині: не просто не почули кожного, а послали всіх і кожного.

    Ще вчора всі ці Єфремови, Царьови, Симоненки закликали без жалю стріляти юнаків та дівчат із дерев’яними щитами й дрючками на Майдані як терористів, бо вони нібито загрожують державі. А сьогодні із цієї самої трибуни проповідують, що диверсійні групи російської армії, озброєні автоматами, мінометами та гранатометами, – це нібито мирні громадяни, які у конституційний спосіб відстоюють свої права! І ми ще дивуємося, чому антитерористична операція на Сході країни не приносить бажаного результату! Треба покарати головних терористів, які засіли у Верховній Раді і, прикриваючись своєю недоторканістю, керують процесом окупації України Російською федерацією. Внутрішні окупанти – страшніші від зовнішніх. Бо зовнішня загроза об’єднує країну, а внутрішня – роз’їдає її, як іржа.

    [​IMG]

    Ми повинні раз і назавжди провести чітку межу між толерантністю і меншовартістю. Треба нарешті навчитись називати речі своїми іменами: тих, хто вбиває українських солдат, катує і замордовує до смерті людей за те, що вони говорять українською мовою, – окупантами і злочинцями, а тих, хто у парламенті їх захищає – зрадниками української держави. І давати оцінку діям кожного згідно з українськими законами, бо це і є демократія, бо так діють в усьому цивілізованому світі.

    Треба також визнати, що всім цим неприхованим пособникам Кремля підігрують і деякі наші побратими із демократичного табору, приторговуючи посадами у владі, затягуючи процес люстрації та формування нових владних структур. Про це також треба говорити. Адже всі наші побоювання, що оприлюднення подібних ганебних явищ поглиблюватимуть недовіру у людей до влади, – безпідставні. Народ, заплативши криваву жертву історії на Майдані, в Одесі, Маріуполі, Слав’янську, очікує і від політиків, сміливості, чесності та рішучості. Інакше він перестане їх слухати, як не не може і не хоче слухати сьогодні Шуфричів і Олійників.

    Справді, голоси регіоналів, комуністів, всіх недобитків януковичівської хунти нині – голоси волаючих в пустелі. Це закономірний наслідок їхньої послідовної брехні і цинізму. Бо для них Україна вже давно перетворилась на пустелю. Вони не знають її величної історії або роблять вигляд, що не знають, вони не поважають її народу, його древньої мови і глибинних традицій. Вони услід за ординською пропагандою Росії повторюють, що сама Українська Держава – це недоразумєніє.

    Ми і вони спілкуємося у різних діапазонах, тому українці органічно не сприймають всього цього проімперського вереску. А всі ці московські ренегати не чують українського голосу. Голосу тисячолітнього Трипілля, світлої Київської Русі, полум’яної козацької держави Богдана Хмельницького, мужньої Української народної республіки, твердого, як криця, голосу Холодного Яру. Московити перетягнули на себе частину нашої ясної історії, так і не зрозумівши її сутності, а їхні яничари в Україні повторюють слова, схожі на наші, але ми з ними говоримо ментально різними мовами.

    Ми повинні ще раз нагадати усім, чого вчить нас наша історія: роздробленість, міжусобні війни, внутрішні чвари вели до занепаду, поневолення і загибелі, а об’єднані, ми були завжди сильні. Історія українського об’єднання є історією великих українських перемог і процвітання нашої держави. А історія українських перемог – це історія збройної відсічі зовнішнім окупантам. Нас, мирний землеробський народ, не раз примушували братись за меча, але завжди, коли ми вставали проти окупантів злагодженими лавами – ми проганяли їх із своєї, Богом даної нам землі.

    Тому всі ці демарші так званої української опозиції після так званих круглих столів єдності – виглядають жалюгідно. Справжній круглий стіл єдності пройде на Чернечій горі 22 травня, у день перепоховання Батька Української Нації Тараса Шевченка. Саме у Канів у цей знаковий для українців день збираються українці по духу із усього світу. І саме на цьому святому місці, керуючись безцінними духовними настановами Шевченка можна виробити стратегію національної єдності: «І на оновленій землі, врага не буде супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі!»

    Леонід Даценко, народний депутат України, 197 виборчий округ