Фото. Канев. Канів. Тарасова гора. Днепр. (четвертая часть)

Тема в разделе "Фото Видео Панорамы Канева", создана пользователем Starpom, 22 сен 2012.

  1. P.S.

    P.S.

    Регистрация:
    28 апр 2008
    Публикации:
    11.721
    Симпатии:
    161
    Мой город:
    Бобрица
  2. P.S.

    P.S.

    Регистрация:
    28 апр 2008
    Публикации:
    11.721
    Симпатии:
    161
    Мой город:
    Бобрица



    ***

    197535.jpg

    Битва за Дніпро не лише одна з найкривавіших в історії, це ще й історія одного з найбільших військових злочинів.


    Керівництво СРСР та Червоної армії вирішило здолати ворога масою цивільних, так званих чорносвитників.

    71047505_3064970470243000_96125087526158336_n.jpg

    Я давно вже казав, що це памятник треба переробити - додати текст Українською мовою та головне - написати прізвища та місяця поховань - злочинців з керівництва СРСР та армії , які залили кровью радянських військових та цивільних - Букринський плацдарм.

    Untitled-1.jpg
    Ренькас декларація за 2019 рік. – заробітна плата 669 тис. 656 грн.
    https://declarations.com.ua/declaration/nacp_6b6f49db-f440-41ca-8e78-70eb5d589393



    43627372_2242595869147135_9117817477479268352_n.jpg
    Матінова 2019 рік – 399 тис. 757 грн.
    https://declarations.com.ua/declaration/nacp_a46576d5-2ca6-4122-a2ef-d3dd5ef02860
    71659605_3064978583575522_6454830809273597952_n.jpg
    Святелик декларація за 2019 рік – заробітна плата – 480 тис. 170 грн.
    https://declarations.com.ua/declaration/nacp_5f7abd78-1bd2-45d3-bc6d-280a5cda36ab

    43696244_2242598222480233_4055734310487982080_n.jpg
    42950825_2222492584490797_5749666302474059776_o.jpg

    69411365_3064969673576413_1789435176837709824_n.jpg
    ***

    "Після перемоги під Курськом війська німецької армії почали відкочуватися вглиб України. Радянська армія почала наступ. Наступ – це десь приблизно 750 км. І в кінці серпня – на початку вересня армія підійшла до Дніпра", – розповів старший науковий співробітник Національного військово-історичного музею України Олександр Филь.

    Дніпро стає для німецької армії природною захисною лінією. Окрилений успіхами Сталін дає команду до початку листопада форсувати річку й узяти Київ.

    "Чому 6-го? Тому що 7-го в радянські часи було свято. Святкували річницю Жовтневої революції. Сталін віддав наказ будь-якою ціною Київ визволити до свята", – зазначила працівниця музею-діорами "Битва за Дніпро в районі Переяслава" Надія Бойко.

    Командування Червоної армії панічно боялося Сталіна. Один приклад - 9 квітня 1941 року на одній із нарад заступник наркома оборони СРСР 30-річний льотчик-герой Павло Ричагов насмілився розкритикувати вождя. Через три дні він був заарештований, а за кілька місяців розстріляний без суду. Розстріляли і його дружину.

    Наказ Сталіна був сприйнятий буквально, тож наприкінці вересня Червона армія спробувала форсувати Дніпро, щоб захопити так званий Букринський плацдарм. Почалася одна з найкривавіших битв у людській історії.

    "Ті, хто воював на Букрині, називали одним словом – пекло", – додала Бойко.

    "Це інколи називають другим Сталінградом. Це, можливо, був акт помсти не тільки військового командування до тих людей, які перебували тут в окупації, до українців, як таких", – припустив історик Тарас Нагайко.

    Радянська армія вирішила форсувати Дніпро з Переяслава на Трахтимирівський півострів.

    "Вирішили Дніпро подолати майже без зупинки. Чому саме Букрин? Після відповідної розвідки було зроблено певний висновок, що Букрин підходить із тої причини, що він випуклий у напрямку наших військ. І його можна було прострілювати з правої й лівої сторони, й можна було, згідно із задумом верховного головнокомандування, захопити", – пояснив Филь.

    Уже невдовзі стало зрозуміло, що командування помилилося. Правий берег у цьому місці виявився неприступним.

    "Ландшафт саме танко-небезпечний не дав можливості пройти танкам третьої гвардійської армії під проводом Павла Рибалка. За свідченнями Івана Литвиненка, героя СРСР, який жив у Києві і з яким я спілкувався. Він пробув на Букринському плацдармі три дні, після чого його танк було підбито. Він, зокрема, говорив, що яруги, пересічена місцевість не дозволяли використати ці танки. Він воював на танку "Валентайн" англійського виробництва. Причому раніше ми замовчували про лендлізівські танки, які масово використовувалися червоною армією. Так само, як і танки "Черчилль" та інші", – наголосив Филь.

    Вибір місця форсування Дніпра був не єдиною помилкою командування Червоної Армії.

    "Було проведено висадку десанту, який зазнав величезних втрат. Для того, щоб підтримати наступ наших військ у районі Букрина, ухвалили рішення про висадку десанту. Це 3,5 повітрянодесантні бригади, які мали б із тилу завдати зустрічного удару для того, щоб розширити плацдарм для подальшого наступу на Київ, який був за 80 км. Під час цієї повітряно-десантної операції залишились одиниці десантників, які вижили. Чому? Тому що льотчики наші не зорієнтувалися й десантники полетіли на своїх парашутах прямо на зенітні розрахунки, або прямо в Дніпро, або прямо в полон потрапляючи", – уточнив Филь.

    Але визнати помилку означало розгнівати Сталіна. І командування Червоної армії вирішило завалити ворога трупами.

    "Ми перебуваємо на узбережжі Канівського водосховища. Поруч місто Переяслав. Звідси відбувалося форсування Дніпра на Правий берег. Фронт тягнувся на кілька кілометрів. І, скажімо, такі локації, то будувався міст, понтонна переправа, відбувалися лісозаготівлі. Місцеве населення було мобілізоване на ці роботи, понад 9 тис. осіб. Із розповідей старожилів відомо, що все це відбувалося під час бомбардувань, авіаційних нальотів. Процес мобілізації відбувався із залученням всіх, кого можна залучити. Залучали, дивлячись на зріст. Вікові межі були 16-17 років", – розповів Нагайко.

    Битва за Дніпро не лише одна з найкривавіших в історії, це ще й історія одного з найбільших військових злочинів. Керівництво СРСР та Червоної армії вирішило здолати ворога масою цивільних, так званих чорносвитників.

    "Переяслівці були мобілізовані як чорносвитники. Їх військкомати не обліковували. Ці люди були одягнені в домашній одяг. Їм не видавали військову форму. А український верхній одяг – це свита, виготовлявся з вовни. У російському перекладі – чорнорубашечники. Їм не тільки не видавали військовий одяг, але й зброю. Сталін вважав людей, які перебували на окупованій території, зрадниками. Тому їм не потрібні були ані форма, ані зброя. Багато хто, якщо не потонув в Дніпрі, зброю здобував на Правому березі", – наголосила Бойко.

    "Пошуковий загін "Рубіж" за свою коротеньку історію підняв останки 400 бійців червоної армії. Серед них, на жаль, стали відомі імена тільки трьох. Серед них можна назвати Петра Мовчана – одного з тих, кого називають чорнорубашечниками. За свідченням його синів, які у 2010 році були живі, з ними спілкувалися наші пошуковці, вони пам’ятають як батька проводжали на війну. Старший син пам’ятає, як він тримав батька за чобіт, намагаючись не пустити, ніби передчуваючи, що він востаннє бачить свого батька. І він загинув буквально за кілька днів. Мати, коли помирала, то казала: "Петро до мене повернеться". І його поховали поруч із дружиною. Це дійсно реальна історія", – додав Филь.

    Перш ніж під обстрілами вдалося побудувати переправу, Червона армія форсувала Дніпро вплав. Дарма, що значна частина війська банально не вміла плавати.

    "Книга "Плацдарм" присвячена саме українському плацдарму. Віктор Астаф'єв – сам учасник форсування Дніпра. Він був контужений під час форсування, нагороджений медаллю "За відвагу". І він згадує у своїх спогадах, що 25 тис. заходило у Дніпро з правого берега й виходило на інший 5-6 тис. Крім підготовки, багато солдатів реально не вміли плавати. І деяких, знову ж таки, за спогадами учасників, примушували командири. Коли вони казали, що не вміють плавати, ті відповідали, мовляв, нічого. Деякі брали просто палиці, деякі – бадилля соняшника, роблячи вигляд, що в них є щось у руках", – зазначив Филь.

    "Мені наш місцевий житель, його прізвище Новородовський, покійний уже, розповідав. Потім їх переяславських хлопців, з однієї вулиці, шість осіб посадили на пліт і переправляли на правий берег Дніпра. Він сказав, що до берега не допливли кілька метрів. Поруч щось розірвалося, п'ятеро загинуло. Він один дістався берега. А на Правому березі – гори побитих наших. Він почав ходити по трупах, знайшов десь автомат, гранату", – додала Бойко.

    Червоний від крові Дніпро – це було не перебільшення. Ті, хто таки досягав Правого берега, гинув уже там, адже територія прострілювалася з усіх боків.

    "За форсування Дніпра щодобові втрати становили, як один Афганістан. Щодобові. Тобто 417 тис., згідно з офіційними даними, за форсування Дніпра. Це лише офіційна кількість загиблих. Інколи звучать цифри мільйон і півтора. Чому? Дніпро поміняв русло. Ми не можемо дослідити інші місця, де можна було б встановити інших загиблих", – пояснив Филь.

    "Одна з жінок, бабуся на цей час, вона згадувала, що навесні 1944 року скресла крига, то поспливало дуже багато трупів молодих хлопців у вишитих сорочках. Вона вважає, що це були мобілізовані з Полтавщини. Вона їх ідентифікувала за вишивками. А вони з учнями й із дорослим населенням ходили та складали трупи, присипали їх землею. Здійснювали такі санітарні поховання", – уточнив Нагайко.

    "Оце село Григорівка, яке зображене на діорамі, протягом дня переходило по кілька разів із рук у руки. Перед радянськими військами поставлене завдання утриматись на Правому березі, перед гітлерівськими – скинути радянські війська назад у Дніпро. Позаду гітлерівських військ стояли есесівські частини. Вони підганяли солдатів в атаку й розстрілювали тих, хто відступав. А з нашого боку ззаду стояли заградзагони, озброєні новенькими крупнокаліберними кулеметами. Таких кулеметів на озброєні штурмових загонів не було", – зазначила Бойко.

    Поховання переважно безіменні – СРСР дбав про заниження числа власних втрат, щоб не платити компенсації родинам.

    "На 43-й рік у більшості солдатів уже не було медальйонів, так званих капсул, де зберігалися записочки. Їм видали червоноармійські книжки, але вони потрапляючи в ґрунт, вологу часто не витримують і не можуть повідомити, хто є власником цієї червоноармійської книжки", – додав Филь.

    "Один із мешканців сучасного Казахстану, прізвище Салмасов, він шукав свого дядька. І прилетівши сюди в Україну, він потрапив у Переяслав, потім звідси поїхали на Бучак. І він дуже довго намагався відшукати з-поміж викарбуваних прізвище свого родича й не міг. Ні в сусідніх селах, ні на Бучаку. І лише потрапивши у двір, де розташований цей дерев'яний хрест, спитав жінку літню, яка там поруч із городом сиділа. І вона сказала, що це похований один із радянських бійців, якого просто не стала забирати санітарна команда. Тому що у братській могилі в селі Бучак просто не вистачило місця для трупів. Після того він зрозумів, що не зможе знайти конкретне місце поховання й, можливо, по-новому пережив і оцінив ті втрати, які призвели до форсування Дніпра", – розповів Нагайко.

    "Заходиш у село поблизу Букрина, а там казали місцеві жителі: в нас є долина смерті. Що таке долина смерті? Це були місця, де були масово знищені люди. Кулеметним вогнем, мінометним вогнем. І я хочу сказати, що десятиріччями люди навіть не заходили в ті місця. Вони були страшні, вони нагадували про смерть. І вже після боїв, через певний час, через місяць, через два людей організовували, щоб брати й ці тіла ховати. І це було страшно, бо тіла, скажімо, через кліматичні умови занепадали. До цього залучалися діти, підлітки. Мені особисто розповідали, як це все відбувалося. З’явилися зграї здичавілих собак, лисиці. І все це, вибачте, харчувалося людським м’ясом", – наголосив Филь.

    Аж наприкінці жовтня командування СРСР визнало помилку. І тоді було ухвалено рішення потайки перекинути основні сили на північ, так званий Лютізький плацдарм.

    "Лютіжський плацдарм розташований від Києва північніше, ми – південніше від Києва. Але щоб це зробити, потрібно було перегрупувати війська. Їх знімають вночі й зі збереженням світломаскування по мостах вони були переправлені знову на лівий берег. Вздовж дівого берега маршем пройшли до 200 км за 6 діб підійшли до Десни, форсували Десну й вийшли на Лютізький плацдарм. А що робиться на Букринському плацдармі? На Букринському робиться все, щоб обманути гітлерівців. Звідси танки зняли, а замість них побудували макети з дерева й землі. І гітлерівці бомбардували наші макети протягом кількох днів", – зазначила Бойко.

    Поки готувалося форсування Дніпра з півночі, на Букрині імітувати спроби наступу. Тисячі людей залишили на вірну смерть.

    "Були залишені й деякі батальйони. Я не погрішу проти істини, коли скажу, що залишені на смерть. Вони дуже гостро відчувають дефіцит боєприпасів і продуктів харчування. Можливо, дивилися радянський фільм "Батальйони просять вогню" за повістю Юрія Бондарєва. То цей фільм про ці батальйони, які були залишені на Букринському плацдармі. Вони просили вогню. Їм обіцяли підтримку вогнем з Лівого берега, але командування їх обмануло", – пояснила Бойко.

    Врешті, 6 листопада ціною шалених людських втрат наказ генералісімуса Сталіна було виконано – Київ взято. Загальна кількість втрат наступальною операції – більш ніж 700 тис. – залишається однією з найбільших у світовій історії.

    "У кожного трагічного явища єсть батьки. Хоча кажуть, що поразка не має батьків. А в перемоги батьків вистачає", – додав Филь.

    Піррову перемогу форсування Дніпра приписали генералу Миколі Ватутіну. У Києві йому встановлено пам’ятник. Уже за кілька місяців після взяття Києва Ватутін зазнав поранення. Він поїхав оглядати лінію фронту неподалік Рівного. На зворотній дорозі біля Новоград-Волинського колону генерала обстріляли. За офіційною версією це була засідка Української повстанської армії. Дивним виглядає те, що Ватутіна було поранено ззаду – у стегно та сідницю. Не менш дивним – те, що від легкого поранення Ватутін невдовзі помер. Йосип Сталін особисто наказав лікарям не давати Ватутіну антибіотики. У взяття Києва мав бути лише один герой.

    Цікавий нюанс – російська Вікіпедія стверджує, що під час боїв за Букринський плацдарм загинуло лише 20 тис. осіб. Здавалося б, навіщо применшувати втрати? Все заради конструювання міфу про переможну війну. І в цьому міфі немає місця не вигаданим, а справжнім героям та жертвам.
    Джерело
    https://www.5.ua/suspilstvo/bukryns...ishykh-bytv-druhoi-svitovoi-viiny-226474.html
  3. Чегевара

    Чегевара

    Регистрация:
    24 дек 2017
    Публикации:
    274
    Симпатии:
    15
    Мой город:
    СССР
    Основная масса довольно плохо знает собственную историю, что уж говорить о чужой.

Загрузка...
Возможно имеются похожие темы
  1. shkolnik2001
    Ответов:
    2
    Просмотров:
    2.384
  2. ROBERT
    Ответов:
    5
    Просмотров:
    3.571
  3. Comrade Ogilvy
    Ответов:
    66
    Просмотров:
    67.543
  4. P.S.
    Ответов:
    149
    Просмотров:
    111.779
  5. UAShumaher
    Ответов:
    37
    Просмотров:
    22.229
  6. P.S.
    Ответов:
    4
    Просмотров:
    8.745
  7. Дракон_
    Ответов:
    0
    Просмотров:
    3.524
  8. P.S.
    Ответов:
    11
    Просмотров:
    13.731
  9. giifgg
    Ответов:
    9
    Просмотров:
    12.981
  10. P.S.
    Ответов:
    144
    Просмотров:
    179.078