Борьба за Украину

Тема в разделе "Новости Украины и всего мира", создана пользователем Starpom, 24 авг 2012.

  1. Starpom

    Starpom Модератор

    Регистрация:
    20 дек 2007
    Публикации:
    2.311
    Симпатии:
    265
    Пол:
    Мужской
    Род занятий:
    Созидание
    Мой город:
    Канев
    Три основных достижения нашего государства за период Независимости Украины и три основных неудачи, с которыми столкнулась независимая Украина - по мнению экспертов.

    «Основное достижение – это то, что до сих пор есть Украинское государство, и мы живем в независимой Украине. К тому же, хоть у нас есть проблемы со свободой слова, но каждый все равно можно выразить свое мнение, кроме этого есть множество мелких достижений, но главное – это сама независимость», - считает лидер Радикальной партии, народный депутат Олег Ляшко.

    85.jpg

    По мнению депутата, провалов у нас значительно больше трех: «в первую очередь – это недалекая власть. И не только нынешняя, но и предыдущая. Вместе с тем, уничтожение собственного производства, безработица. Это отсутствие перспективы и будущего у миллионов украинских граждан (семь миллионов работающих за границей)».

    «Внутренний рынок завален импортным хламом, - продолжает политик, - что тянет за собой безработицу и цены на сельхоз продукцию. Это всё один большой провал в экономической сфере. В гуманитарной сфере имеем большую проблему с тем, что наблюдаются попытки искусственного раскола общества по языковому или национальному признаку».

    «Так что день независимости – это, по большому счету, тоже праздник со слезами на глазах. Потому что реальная независимость – это когда люди гордятся своей страной, и имеют на то основания. А в условиях той социально-экономической катастрофы, в которой пребывает Украинское государство, независимость кажется больше номинальной, чем реальной», - резюмировал Олег Ляшко.

    «Неудач у нас не три, а четыре. Первая – это Кравчук, вторая – это Кучма, третья – это Ющенко, а четвертая – это Янукович», - уверен лидер партии «Братство» Дмитрий Корчинский.

    1315996661_5korch.gif

    «Из достижений, мы все-таки сумели каким-то образом сохранить территории, и остаться хоть при какой-то политической независимости, к тому же у нас все еще функционирует экономика. У большинства наших соседей и постсоветских станах произошли гражданские войны или оккупация территории, как в ситуации с Грузией, и много кто лишился территорий или фактически их лишился», - замечает политик.

    «Президенты, - продолжает Корчинский, - были людьми, которые вредили. Если бы на их места выбирали бы, скажем, не людей, а дрессированных обезьян, которые просто бы сидели в своих кабинетах и ничего бы не делали, было намного лучше. Но практически каждое действие президентов было на зло Украине. Тут просто много пересчитывать, но в целом это 20 лет бесславья утраченных возможностей», - заявил лидер «Братства».

    «Все, что связано с разрушениями единого государства, оно не имеет никаких оправданий. И это было преступление века, и таких, как Горбачев, Ельцин и Кравчук, надо было одного еще при жизни, как говорится, повесить или предать анафеме, я имею в виду Ельцина, а Горбачев и Кравчук – это те люди. которых даже нельзя назвать людьми», - убежден народный депутат, лидер КПРС Леонид Грач.

    1250767214.52.jpg

    Подводя итоги 21 года независимости, Леонид Грач заявил: "Ничего независимость не дала – нет ничего. Она дала только одной кучке, там пяти-семи процентам дало то, что они сегодня барыжат, то, что они сегодня прибрали по рукам, и жируют и т.д. А народ потерял всё: работу, пенсию, уровень достойной жизни, перспективу. Чему же я могу радоваться?

    Депутат также обвинил власть в предательстве, социальном, духовном и культурном угнетение народов, и служении Вашингтону: "И служат потому, что, как говорится, боятся, что из них сделают то, что сделали с Лазаренко".
    "И третье – это то, что эти люди, которые сегодня находятся у власти повсеместно, как говорится, с Банковой и до любого села, наряжены в бело-голубых, они на самом деле не по цвету флагов, они бело-голубые по всем идеологическим своим вещам. Они мне напоминают того старосту, который все время снимал шляпу с кинофильма, и говорил, что власть поменялась", - заявил Леонид Грач.

    «Самая большая неудача – это неграмотное законодательство. Например, тот же закон о языковой политике. Наша рабочая группа сейчас постатейно его разбирает, и там множество неточностей, во многих местах он прямо противоречит Хартии региональных языков. Большой неудачей для Украины является то, что таким людям доверяют вносить на суд общественности законы, которые не несут ни малейшей практической пользы», - так считает общественный деятель Лариса Скорык.

    лариса скорык.jpg

    «Вторая главная неудача – это извечная проблема команд. Мы помним проблемы с этим и при прошлой власти, когда были эти ужасные скандалы между премьером и президентом. Но сейчас, могу сказать, что костяк теперешней команды нормальный, по крайней мере, они с самого начала знали, как нужно действовать», - заявила архитектор.

    «Если говорить о хорошем, то теперешний президент не просто провозгласил, но и наконец-то дал дорогу реформам. Было сокращено большое количество ненужных должностей как в кабмине, так и в администрации президента. И во-вторых, - это то, что Виктор Янукович все-таки умеет и хочет слушать людей, наша встреча в Форосе тому прекрасное подтверждение. В-третьих, - это то, что у нас наконец-то стало спокойно. Стало намного меньше дурацких конфликтов, которые бы вырастали на пустом месте. Правда, сейчас этому немного мешает избирательная кампания», - считает Скорык.

    «Из достижений – это то, что Украина состоялась, как независимое государство, не исключено, что были подводные камни. На сегодняшний день покамест очень много разночтений, и культурологических, и идеологических, и, к сожалению, на востоке, в центре и на западе, как говорят, разные герои», - считает продюсер Игорь Лихута.

    preview.jpg

    «В тоже время, слава Богу, что есть стабильная валюта, к которой уже все привыкли – это гривна. Правда очень много пришлось сделать для того, чтобы она была стабильной. Есть все необходимые атрибуты для государства Украины. Единственное, что я скажу честно, так это то, что мне, конечно, морально и ментально ближе, если бы гимном Украины было бы не "Ще не вмерла Україна", а например, песня Тараса Петриненко "Україно"», - поделился своим мнением продюсер.

    По поводу недостатков, Игорь Лихута считает, что их очень много и они вызваны «болезнями роста». И для того, чтобы это пройти, надо просто спокойно работать. «Нам не нужно спешить вступать в какие-то военно-политические блоки или же в экономические.... Мне кажется, что нужно сделать всё внутри страны правильно для того, чтобы Украины стала сильной страной. Чтобы было сельское хозяйство серьезное, чтобы у нас заработала авиационная промышленность на полную, и т.д., то есть наши козыри».

    «Поэтому нужно думать о себе, раньше думали о родине. У нас есть козыри, они ослаблены, но я не говорю, что это плохо. Сейчас такая конъюнктура и такое тяжелое время, что вообще держать хотя бы "0" – это уже подвиг. И те несколько процентов, которые говорят о повышении экономики, то за это нужно ставить памятники», считает продюсер.

    Политолог Алексей Гарань считает, что «первое – это то, что существует международно-признанное государство Украина, признаны её границы международным правом, всеми государствами мира, и она является полноправным членом основных международных организаций. То есть украинское государство, как таковое, оно признано уже более 20 лет. А это уже большое достижение».

    1318396120_5gar.jpg

    «Второе, - продолжает эксперт, – это то, что у нас независимость была достигнута мирным путем, и мир в Украине сохраняется. Не было насильственных межнациональных конфликтов, столкновений. То есть сохраняется межэтнический гражданский мир, несмотря на все проблемы, которые есть. И если мы сравним с нашими соседями, то, конечно, мы видим, что это большое завоевание: у нас никогда не было штурма парламента танками. И с 1991-г года всегда происходила мирная передача власти».

    «Третье, по мнению политолога, – это то, что до последнего времени сохранялся, на протяжении 20 лет, до прихода президента Януковича к власти, властный баланс, демократические процедуры, и несмотря на все проблемы, плюрализм и учет мнения меньшинства при принятии решений. В общем-то, никогда не одной силе не удавалось монополизировать власть. Я думаю, что в конечном итоге это не удастся и нынешней власти, потому что Украина очень разнообразна, и существует определенный баланс сил, который, я думаю, не удастся нарушить. То есть это то, что западные политологи называют "плюрализм по умолчанию"».

    Также Алексей Гарань перечислил три главных украинских проблемы: «Первое – это демократические завоевания не институционализированны, и сейчас происходит откат. Опять же, я не думаю, что в стране удастся установить авторитарный режим, но эти демократические завоевания хрупки, потому что недостаточно функционируют сами институты демократии. Допустим, демократические принципы провозглашается, они даже часто претворяются в жизнь, но поскольку сами институты не являются достаточно сильными, мы видим попытки авторитарного отката. Второе – это отсутствие верховенства права и коррупция. И третье – это непрекращающиеся попытки раскола страны, которые вносятся политиками и политтехнологами, часто при поддержке нашего северного соседа», - считает политолог.

    По материалам from-ua.com
  2. pancho

    pancho

    Регистрация:
    28 апр 2014
    Публикации:
    70
    Симпатии:
    8
    Пол:
    Мужской
    Мой город:
    kanav
    Донецк, Донбасс, Краматорск, Славянск. Мнения жителей о сложившейся ситуации.


    Донецк. Мародеры разграбили гипермаркет "Метро".
  3. pancho

    pancho

    Регистрация:
    28 апр 2014
    Публикации:
    70
    Симпатии:
    8
    Пол:
    Мужской
    Мой город:
    kanav
    Украина минус Донбасс...

    ДНР.jpg
    Отношение жителей Украины к событиям в Донецкой и Луганской областях, чем дальше, тем более скептическое. Если раньше доминировала точка зрения «это украинская земля», то с каждым днем все громче звучат голоса скептиков. Мол, пусть живут в своем Приднестровье или в России – отрезать и забыть. Именно такую позицию формируют представители Партии регионов и местные пророссийские активисты, постоянно требующие услышать голос Донбасса. Никто не требует услышать голос Днепропетровска или Закарпатья, Львова или Чернигова. А услышать голос Донбасса – просто лозунг какой-то.

    Эта навязчивость раздражает, особенно на фоне российских флагов в регионе. И, что характерно, никто еще не успел забыть про малую родину Януковича и подавляющее во всех смыслах пропрезидентское большинство в Верховной Раде после 2012 года. В общем, есть определенное раздражение. Украина – великая страна, но это не значит, что туда кого-то будут тащить за нежные места. На этом фоне идея «отрезать и забыть» каждый день прирастает новыми сторонниками. А вот насколько перспективна такая концепция, нужно считать.

    С точки зрения экономики мы видим две противоборствующие идеологии. Первая – «Донбасс всех кормит», а вторая «Хватит дотировать углепром и всякие схемы воровства на этом интересном деле». Действительно, вклад Донбасса в украинский бюджет весьма значительный. Это уголь для электростанций, это металл и химическая промышленность, это Мариупольский торговый порт и львиная доля доходов «Укрзализныци». Основной заработок железнодорожников, если кто не в курсе, это не перевозка грузов и пассажиров, а погрузка-разгрузка промышленной продукции, так что Донбасс тут действительно дает серьезные результаты. Если в цифрах, то экспорт из Донбасс (в первую очередь стали) приносит казне 25% валютной выручки. Но про «кормит» это все-таки перегиб.

    Если брать показатели не Донецка, а всей области, то она действительно дает в бюджет больше, чем получает. Но тут есть две маленьких манипуляции, про которые не любят говорить сторонники идеологии «всех кормит». Главная статья расходов украинского бюджета – ежемесячные вливания в Пенсионный фонд. И вот тут Донецкая область постоянно сидит на мощнейших дотациях. Причина проста – в регионе достаточно много пенсионеров, уровень доходов местного ПФ не позволяет закрыть «дыру». Причина в том, что горняки с подземным стажем выходят на пенсию раньше, чем в среднем по Украине. Кто знает этот труд на своем опыте, не будет спорить – выходят заслужено. Но на цифры это не влияет. Таким образом, взнос региона в общий котел компенсируется отчислениями Пенсионного фонда в регион. Суммы каждый год колеблются, но практически дают ноль. С этим придется считаться, иллюзии про щедрую пайку Кремля разбились о крымскую реальность с треском.

    Отдельным вопросом идет поддержка углепрома из бюджета. 34 миллиарда в год – вовсе не шутки. Это не инвестиции, не прибыль, это чистый расход. То есть электростанции и предприятия покупают уголь по цене ниже, чем он обходится шахте. Чистая благотворительность, за которую расплачивается налогоплательщик. Ну и масштабная коррупция, фокусы с копанками, уголь которых шахты выдают за свой – тут масса интересных моментов. Если без эмоций – 34 млрд. в год из бюджета нужно просто отдать. И в следующем – тоже. Понятно, что дешевле эти убыточные шахты просто закрыть, но это чревато социальной катастрофой. Будут вымирать целые города без шахт, миллионы людей останутся без работы. Украина не пойдет на это, если Донбасс ее часть. Но дотировать независимую республику – глупо.

    Если с экономикой все более-менее понятно, то на секунду оценим политическую ситуацию. Тут следует признать, что потеря Донбасса для украинской политики это сплошной праздник. Потому что из Верховной Рады автоматически и навсегда исчезнут коммунисты и Партия регионов. Что, согласитесь, пойдет украинской политике только на пользу. В самом деле – все эти «члены» семьи и пророссийские партизаны ничего хорошего для Украины не сделают.

    Резюмируя, можно сказать, что потеря Донбасса для Украины с точки зрения экономики – не совсем потеря. А с точки зрения политики вообще – именины сердца. Похоже, что эту точку зрения разделяют в некоторых очень высоких кабинетах, потому и идет столь вялая антитеррористическая операция и власть не торопится победить сепаратизм. Зачем бороться с ветром, пока он попутный? Возражений против реализации такого сценария всего два.

    Первый – жители региона и их интересы. Подавляющее большинство не имеет никакого отношения к самопровозглашенным республикам, к укоренившимся на местах правящим кланам. И говорить им – «разбирайтесь сами» не очень честно. Это граждане Украины, которые все прошедшие годы честно работали и платили налоги государству. За защиту и безопасность. Кто не хотел платить – заставляли. Теперь им действительно нужна защита и государству пришла пора платить по счетам. Бросить их можно, но это значит порвать на кусочки весь общественный договор между гражданами и властью.

    Второй, не менее важный момент – перспектива. Мы живем в геополитическом мире хищников. То есть не добрые друзья вокруг и агрессивная Россия рядом – все гораздо хуже. Вокруг нас есть хищники открывшие лицо и прикрывающие его доброй маской. Не надо обольщаться – у всех свои интересы. Слабых – рвут на куски. Тут можно и даже нужно вспомнить притчу про стадо моржей, которые лежали на льдине, пока не пришел охотник и не начал их убивать. Толпой они легко задавили бы его, но никто не торопился – он же убивал только соседей. И важно понять, что все мы друг другу – соседи. А игры в сепаратизм – просто блеф феодалов. Не более…
    Источник: http://donetskie.com/stati/ukraina-minus-donbass
  4. Starpom

    Starpom Модератор

    Регистрация:
    20 дек 2007
    Публикации:
    2.311
    Симпатии:
    265
    Пол:
    Мужской
    Род занятий:
    Созидание
    Мой город:
    Канев
    Братские народы: как украинцы и россияне относятся друг к другу
    И как изменились взаимоотношения с начала конфликта между странами

    Отношения россиян с украинцами стремительно ухудшаются. Об этом свидетельствуют данные соцопроса, проведенного одновременно в двух странах. Более трети (38%) украинцев описали свое отношение к соседней стране как «очень плохое». В феврале таких было всего 13%. Среди россиян, которым предложили ответить на вопрос «Как вы в целом относитесь к Украине?», «в основном плохо» и «скорее плохо» ответили 49%. В феврале негативное отношение высказывали 26% опрошенных.

    В Украине исследование проводилось Киевским международным институтом социологии в мае 2014 года. Было опрошено 2022 респондента во всех областях (кроме Крыма). В России негосударственная исследовательская организация «Левада-Центр» опросила 1600 респондентов в 45 регионах страны.
    Россия против Украины.png
    «Охлаждение» отношений гораздо более выражено в России. Согласно данным опроса, количество позитивно настроенных к Украине граждан в РФ сократилось почти в два раза – с 66% в феврале до 35% в мае. Исследование показало, что 69% опрошенных россиян готовы поддержать руководство страны в военном конфликте с Украиной. Украинцы расстаются со своими иллюзиями менее охотно: свыше половины (52%) продолжают позитивно относиться к России. В феврале таких было 78%.

    Психолог-консультант, групаналитик Алексей Шнеер отмечает, что основные факторы, формирующие негативное отношение россиян к Украине – пропаганда российских СМИ и особенности восприятия отличных от национальных ценностей. «Россияне стараются сохранить довольно архаичные, имперские традиции – они предполагают четкое деление на «белое и черное», «свои и чужие», – поясняет эксперт. – С точки зрения российских граждан Украина становится все менее «своей» – она уходит к неприятелю, потенциальному врагу».

    В то же время украинцы в формировании отношения к гражданам РФ оказались больше привержены европейским ценностям. «Для Европы характерно толерантное отношение к имеющим отличное мнение. Даже врагу можно отдавать должное, уважать его, признавать как личность. Этих ценностей на территории Украины больше, чем в России», – констатирует Шнеер.
    Отношение Украинцев к соседям.jpg
    В разрезе регионов наиболее радикально изменилось отношение к России у украинцев из западных областей: там остаются позитивно настроенными только 30% респондентов – против 70% несколько месяцев назад. Рекордно высокий уровень поддержки сохраняется на востоке: 77% (что все же на 15% меньше, чем в феврале). Также есть дисбаланс в отношении к соседу у респондентов разных возрастных групп: «очень хорошо» к РФ относятся всего 12% опрошенных в возрасте 18-29 лет. В этой группе негативное отношение у 23%. У более старших респондентов ситуация зеркальная: 14% относятся к России негативно и 24% – очень хорошо.

    При этом к россиянам/жителям страны отношение куда более теплое, чем к России как к государству: 80% населения Украины в целом хорошо относятся к россиянам (32% очень хорошо и 48% в основном хорошо). Негативное отношение к гражданам России всего у 13,5% опрошенных.

    Россияне отвечают тем же: к жителям нашей страны позитивно относятся 81% населения РФ (22% очень хорошо и 59% в основном хорошо). Резко негативное отношение лишь у 12%.

    Власть не любят по обе стороны границы. К руководству Российской Федерации отношение негативное у 71% населения Украины (минимум поддержки российской власти на западе страны – 2,5%, максимум на востоке страны – у 56%). Украинскую «хунту» не одобряют 79% россиян.

    Взаимным по обе стороны границы сохраняется и желание остаться обособленными государствами. Так, всего 12% респондентов в РФ выступают за объединение Украины и России, 54% считают, что страны должны быть независимыми, но максимально дружественными – с открытыми границами, 28% предлагают ввести визовый режим. 90% россиян поддерживают присоединение Крыма. В Украине, напомним, отношение к этому событию противоположное.

    Аналогичное исследование проводилось и в третьей «братской стране» – Беларуси. Там компания Novak опросила 1066 респондентов. Опрос показал, что жители этого государства позитивно относятся и к России, и к Украине. Правда, к РФ белорусская любовь все же горячее: если к Украине позитивно относятся 57% белорусов, то к России – 81%.
    Славянские отношения.jpg
  5. masTAK

    masTAK

    Регистрация:
    30 окт 2009
    Публикации:
    214
    Симпатии:
    42
    Пол:
    Мужской
    Мой город:
    РУСЬ
    Хохлам, москалям и малоросам :D
  6. Starpom

    Starpom Модератор

    Регистрация:
    20 дек 2007
    Публикации:
    2.311
    Симпатии:
    265
    Пол:
    Мужской
    Род занятий:
    Созидание
    Мой город:
    Канев
    Айдер Муждабаев
    www.facebook.com/ayder.muzhdabaev/posts/799751423392068
    · Москва ·

    SOS
    Посмотрел сейчас (10.07.14, вечер) новости российских телеканалов. Вывод неутешителен.

    Я не про зрителей, на которых мне, в общем-то, наплевать, — потому что они ничем не рискуют, кроме своего психического здоровья, а это дело их личное. Вызывает беспокойство судьба ТВ-сотрудников низшего звена— операторов, репортеров: также ничем не рискующее начальство отправило их на бойню, которая с минуты на минуту начнется.

    Они передают материалы непосредственно с мест базирования так называемых ополченцев ДНР и ЛНР. И как только украинские войска займутся их уничтожением в Донецке и Луганске, работники российских телеканалов начнут погибать вместе с ними. Они своими редакционными заданиями фактически привязаны к этим ополченцам. Но ополченцы готовы погибать по собственной воле — это, опять же, их дело, — а телевизионщиков туда командировали.

    На теленачальство надежды нет, эти люди уже постояли у гробов тех, кто работал на территории другой страны на стороне сепаратистов, находящихся вне закона: погрустили, поплакали — и продолжают отправлять туда своих подчиненных.

    Поэтому я обращаюсь к родственникам — женам, детям, матерям тех, кого подставляют под пули, снаряды, мины, бомбы, ракеты.

    Позвоните своим близким и прикажите им вернуться домой (если, конечно, они вам дороже пропагандистской картинки в телевизоре).

    Пусть они немедленно уезжают. Уволят — ладно. Лучше быть безработным, чем бездыханным. А так и будет. Я сейчас говорю не про честь, совесть и прочую непрактичную чепуху, не читаю моралей — просто никакая пропаганда не стоит жизни.

    Пожалуйста, пока не поздно, спасите своих родных. Про эту Новороссию наши власти скоро забудут, а людей будет уже не вернуть. Это не та лотерея, на кон которой можно поставить жизнь.
  7. masTAK

    masTAK

    Регистрация:
    30 окт 2009
    Публикации:
    214
    Симпатии:
    42
    Пол:
    Мужской
    Мой город:
    РУСЬ
    @Starpom, как по твоему заказу :D
    Президенту Украины П.Порошенко.
    Главная Национальная стройка страны - 10 метровая пограничная стена с Россией


    4297e6534e83ab6719d2ad00e92eceaa[1].gif

    23 205 подписавших. Давайте соберем 40 000 подписей

    Почему это важно
    Народ Украины требует от Президента П.Порошенко незамедлительно начать строительство 10 метровой пограничной стены с миллитаристской Россией (пример: граница Израиль-Палестина). Это необходимо, чтобы прекратить вторжение бандформирований на территорию Украины с враждебного государства - России. Также, между Украиной и Россией геополитические и ментальные разногласия.

    Российские бандформирования убивают наших граждан и дестабилизируют мирную ситуацию в Украине. Оружие и террористы могут проникнуть на территорию Украины из-за коррупции среди личного состава пограничников на востоке. За деньги через границу пропускают караваны с оружием и наркотиками, а также наёмников. Пора положить конец этим действиям! Мы построим стену между прошлым и будущим, между мраком прошлых лет и надеждой на лучшую и справедливую жизнь.

    Прошу Вас подписать данную петицию и разместить её у себя на страницах в социальных сетях для максимального репоста. Подписывая петицию, Вы формируете общественное мнение, которое,со временем перерастёт в действие.

    Присоединяйтесь к группе поддерживающих данную инициативу https://www.facebook.com/groups/stena2015/

    https://secure.avaaz.org/ru/petitio...ny10_metrovaya_pogranichnaya_stena_s_Rossiey/
  8. P.S.

    P.S.

    Регистрация:
    28 апр 2008
    Публикации:
    11.652
    Симпатии:
    155
    Мой город:
    Бобрица
    Я подписал.
    Только, - зачем 10-ти метровую.
    Достаточно , - 3-х метровой.
    Но их нужно две и между ними - минные заградительные поля.
  9. Starpom

    Starpom Модератор

    Регистрация:
    20 дек 2007
    Публикации:
    2.311
    Симпатии:
    265
    Пол:
    Мужской
    Род занятий:
    Созидание
    Мой город:
    Канев
  10. zorro

    zorro

    Регистрация:
    7 мар 2011
    Публикации:
    102
    Симпатии:
    19
    14 липня 2014 о 10:33
    Анатолій Гриценко: Відчуття одне – нова влада домовилася з «папєрєдніками»
    Війна на Донбасі не вщухає. Щодня ми отримуємо повідомлення про нові жертви. Після звільнення Слов’янська та Краматорська перед силовиками постала набагато складніша задача: що тепер робити з захопленими Донецьком та Луганськом? Вже зрозуміло, що в столиці Донбасу не можна піти випробуваним шляхом і застосувати авіацію та важку артилерію.

    В такій ситуації президент потрапляє в цейтнот. Порошенко вже встиг озвучити оптимальну дату дострокових виборів у Верховну Раду - 26 жовтня. Але щоб провести повноцінну виборчу кампанію по всій країні, Донбас потрібно звільнити до кінця літа.

    До того ж на адресу української влади в цілому і президента зокрема сьогодні лунають обґрунтовані звинувачення. Кордон – досі дірявий, обіцяних реформ – не видно, кадрова політика – дивна, розслідування злочинів минулої влади – жодних результатів. Списати все на війну можна, але чи на це розраховували ті, хто вже в першому турі обирав Порошенка?

    Про перспективи врегулювання конфлікту на Донбасі, готовність Європи пробачити Росії приниження України, а також про повзучу контрреволюцію «Главком» говорив з народним депутатом, екс-міністром оборони Анатолієм Гриценком.

    «Переговори Україна – Росія приречені на поразку»
    Анатолію Степановичу, українські військові зайняли Слов’янськ та Краматорськ. Це успіх. Але ще не перемога. Що тепер загрожує Донецьку та іншим містам регіону, де осіли терористи, яким так легко вдалося вийти з оточеної території?

    Порошенко прийняв правильне рішення, коли не продовжив перемир’я, оскільки терористи, бойовики фактично його не дотримувалися, і військові та цивільні люди продовжували гинути. Тим паче, що це перемир’я дало терористам можливість перегрупувати сили і спланувати подальші диверсійні дії. Після того активна фаза операції почала звужувати кільце навколо терористів. Наслідком і стало звільнення кількох досить значимих населених пунктів. Але проблема. Із, як було оголошено, заблокованого Слов’янська якимось чином вийшли понад тисячу бойовиків з технікою. Вони здійснили фактично відкритий марш автомагістралями. Зупинилися в Краматорську на багато годин – для ремонту, заправки, перегрупування. І далі потрапили в місто-мільйонник – Донецьк. Одна справа, якби вони вийшли десь у відкрите поле або втекли через кордон з Росією. Тоді можна було б говорити про повний успіх. Інша справа, коли вони зараз дестабілізують столицю Донбасу.

    Звільнити Донецьк буде набагато важче? Президент Петро Порошенко вже пообіцяв не використовувати там ту ж військову тактику, що мала місце в Слов’янську.

    Так, буде важче, оскільки там неможливо застосувати точково авіацію, артилерію. Доведеться діяти через снайперів, штурмові групи. І все це в оточенні сотень тисяч людей, тобто є небезпека більшої кількості жертв. Ще одна проблема, яка зараз постала перед керівництвом АТО і військовими, - розширення географії і зміна форм диверсійної боротьби з боку терористів. Терористи почали масово підривати залізничні колії, мости. Чим руйнують інфраструктуру, змушують активно реагувати, перерозподіляючи транспортні потоки, а також вселяють в людей відчуття страху пересування залізничними потягами, взагалі, магістралями. Терористи свого часу викрали на шахтах, на хімічних об’єктах велику кількість вибухівки. За період, коли кордон був відкритий, з Росії надійшло достатньо інженерних боєприпасів, що використовуються для підриву. І неможна ж коло кожного моста, на цих ділянках залізниці виставити якісь патрулі чи засідки. А новому керівництву АТО це доведеться вирішувати.

    Ви зазначили, що перемир’я було припинено правильно. Але вже анонсований наступний раунд консультацій з участю представників Росії, ОБСЄ, «ДНР» та «ЛНР». Попередньо – в Святогірську. До того ж, можемо знову сподіватись там побачити Нестора Шуфрича та Віктора Медведчука. Наскільки є доцільним спілкування в такому форматі?

    З дня виборів я не коментував діяльність президента, даючи йому шанс без критики зробити те, що він обіцяв. Але, коли на цих переговорах на Донбасі з’явився одіозний Медведчук, промовчати не зміг. Медведчук – це людина, яка з 2004 року неприховано відстоює російські інтереси в Україні. Він відкрито виступав і виступає проти підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом, агітував за вступ України до Митного, Євразійського Союзу. Плакати його «Украинского выбора» й досі висять (він ними постійно лякав, що піднімуться ціни, втратяться робочі місця і так далі, із російським триколором) – це виклик. Це кум Путіна. Коли Путін приїздив в Україну, навіть в часи правління Януковича, він демонстративно на кілька годин спізнювався на зустріч із президентом, водночас знаходив можливість приїхати на дачу до Медведчука і поспілкуватись з ним під камери. І от коли Путін і Росія перейшли в категорію ворога, ця людина з’являється за столом переговорів.

    За цим же столом опинився колишній нардеп Олег Царьев, який знаходиться в розшуку…

    Так, проти нього порушена кримінальна справа. А ще там сидять лідери терористичних організацій. Саме терористичними їх визнала Генеральна прокуратура України, і було порушено відповідне кримінальне провадження. Це ж ті люди, що віддавали накази збивати ІЛ-76, українські вертольоти, наносити удари по населених пунктах, військових таборах. Це вже сотні загиблих. І у мене виникає питання: як це так, у Порошенка ж було сказано, що ніяких переговорів з терористами, а тут вони сидять?

    Поява Медведчука – це, взагалі, виклик. Мене не турбує те, що Медведчука просуває на ці переговори, очевидно, за погодженням з Путіним, канцлер Меркель. Президент мав проявити твердість і ввічливо, але наполегливо, відстояти позиції України. І сказати пані Меркель та всім іншим: Медведчука не буде за столом переговорів. Там буде лише той представник, якого призначу я. Якщо будуть наступні переговори на певних етапах наближення до миру на Донбасі, Медведчука там і близько не має бути, так само, як і Царьова, і керівників отих терористичних організацій.

    То з ким тоді говорити? З Росією? Безпосередньо з Путіним?

    Переговори Україна – Росія приречені на поразку. Мирний план Порошенка, розроблений ним, очевидно, із щирих міркувань, як на мене, з самого початку був приречений. Є велика, потужна, економічно і у воєнному відношенні сильніша Росія-агресор, що вже анексувала Крим і відкрито дестабілізує Донбас. І є слабша і в економічному, і в політичному, і у воєнному відношенні, Україна-жертва. І з позиції жертви, не маючи відповідно потужного дипломатичного багажу, потужної переговорної позиції, пропонувати сильному агресору від себе можна тільки план здачі. Мирний план за таких умов міг би бути успішним, якби він був запропонований, наприклад, «великою сімкою», або Америкою разом з ЄС. Тобто тими потужними державами і міжнародними спільнотами, які мають набагато більше, ніж Україна, важелів впливу на Росію і Путіна зокрема, які можуть стиснути навколо Росії і Путіна кільце різного роду санкцій, які можуть змусити російського президента змінити свою агресивну позицію і забезпечити моніторинг дотримання цих мирних домовленостей.

    Спроби європейських лідерів – Меркель, Олланда – часом засобами такого неприхованого дипломатичного тиску перевести вирішення ситуації в двостороннє русло, спонукаючи Порошенка до контакту з Путіним, - це поразка. Поразка для інтересів України. Такі самі спроби були у 2006 та 2009 роках, коли Путін перекривав газовий вентиль. Так само і тоді не дуже далекі в своєму розумінні геополітичної ситуації європейці говорили, що це двосторонні проблеми України і Росії. Це – не двосторонні проблеми двох держав. Це питання енергетичної (і не тільки) безпеки усієї Європи. Знадобилося кілька років, перш ніж європейці це зрозуміли. І почали потім вирішувати проблему диверсифікації газу, почали по-іншому, консолідовано формувати позиції щодо «Газпрому». Те саме повторюється і зараз.

    «Путін – це фашист третього тисячоліття»
    Посол Франції у РФ Жан-Моріс Ріппер вже, наприклад, висловив жаль з приводу того, що Росіябула виключена із «вісімки», і сподівання, що вона туди повернеться. Європа так легко готова пробачити Росії і анексований Крим, і війну на сході України?

    Мабуть, європейцям хочеться якнайшвидше заплющити очі на те, що вже Крим у України забрали, на те, що в Україні є зараз дуже серйозні проблеми із російською агресією в східних областях і загалом по всій країні, і піти собі у відпустку. Нехай собі Порошенко з Путіним собі про щось домовляються. Такого двостороннього формату допустити не можна.

    o-00145950-a-00020814[1].jpg
    Анатолій Гриценко

    А після таких недалекоглядних з точки зору інтересів і Франції, і загалом Європи, а по суті, зрадницьких щодо України заяв, Міністерство закордонних справ могло б проявити твердість. Викликати посла Франції в Україні і змусити роз’яснити чітко позицію Франції. Бо вона ж проявляється не тільки в тому, що їхній посол в Москві говорить речі, які є просто неприйнятними з точки зору моралі. Паралельно президент Франції Франсуа Олланд говорить про те, що вони продовжують контракт на поставки Росії бойових кораблів-вертольотоносців «Містраль», знаючи, що Росія може завести їх в Чорне море і знову створити загрозу Україні, та й не тільки їй. Вони також запросили на навчання 400 російських військових моряків, які у Франції опановують оті самі бойові кораблі-вертольотоносці, які посилять воєнний потенціал Російської Федерації. Є питання цінностей, є питання цін. Напевно, важливо для економіки Франції отримати півтора мільярди доларів і виконати той контракт. Але пан Олланд повинен розуміти, що на кілька порядків більшими будуть втрати і Франції, і всієї Європи, якщо Путіна-агресора з його фашистської політикою не зупинити. Які «Містралі» за цих умов? Які подальші загравання з Путіним? Які рукостискання з ним? Путін – агресор, це фашист третього тисячоліття.

    Де межа планів Путіна стосовно України?

    Він би заспокоївся, якби в Україні залишилося кілька західних областей, які взяв під своє крило Європейський Союз, а все решта контролював він, включаючи столицю Київ. Це був би плацдарм для нарощення впливу на всю Європу. Бо мета Путіна далеко виходить за межі України і контролю над нашою державою. Він хоче диктувати прийняття ключових рішень Європі, а далі – світу. Він хоче, щоб жодне серйозне рішення не приймалося без впливу, а бажано без вето або згоди Російської Федерації.

    Перший етап реалізації його стратегії – це серпень 2008 року. Коли він здійснив агресію проти Грузії і анексував дві республіки з її складу. Світ, на жаль, те вже проковтнув. Формально, звичайно, не визнали юрисдикції Російської Федерації над Абхазією і Південною Осетією. Але про них уже зрідка згадують. Потім під лозунгом безпеки Олімпійських ігор в Сочі він підготував, сконцентрував потужні угруповання мобільних сил з диверсійним ухилом, відпрацював всі транспортні коридори і далі швидко пішов на Крим, і зараз дестабілізує ситуацію на сході. Але так само в будь-який момент він може загрожувати через Придністров’я Молдові, Румунії, так само – Балтійським державам. Він за допомогою своїх дальніх бомбардувальників, стратегічних ракетоносців, які, до речі, можуть нести на борту ядерну зброю, перевіряє протиповітряну оборону то Данії, то Шотландії, то Британії, то Голландії, тримаючи ці держави в напрузі. Він проводить найпотужніші вже зараз, в період агресії, навчання стратегічних ядерних сил з імітацією пусків ядерних ракет з підводних ракетоноснців, з космодромів, балістичних ракет, з літаків дальньої авіації.

    Як світ мав би реагувати на це?

    Проти нього треба діяти, створюючи антипутінську коаліцію, пояснюючи позиції і Китаю, і Японії, і іншим державам. Думаю, що подальший розвиток подій змусить змінювати свою позицію і канцлера Меркель, і президента Олланда, і інших, і більше дослуховуватися до тих, хто розуміє масштаби загрози з боку Путіна. Не тільки і не стільки в Україні.

    Якщо масштаби загрози будуть усвідомлені, і лідери європейських держав будуть діяти як державні діячі, а не як political animals, які дбають про рейтинги і інші ласощі, пов’язані із терміном перебування при владі, буде зрозуміло, яким чином зупиняти агресію Росії. Як тільки буде усвідомлено, що Путін руйнує весь світовий порядок, міжнародне право, нав’язує лише дві речі, які вважає своїм законом третього тисячоліття – сила і гроші, тоді не буде затримок із введенням вже анонсованого раніше третього пакету санкцій, буде рішуча політика обмежень візового режиму для громадян Російської Федерації.

    Ви маєте на увазі обмеження візового режиму для всіх громадян Росії?

    Коли десятки мільйонів наших громадян вже п’ятий місяць не можуть нормально жити, нормально відпочивати, страждають, було б справедливо, якби так само страждали громадяни Росії, країни, яка здійснила відкритий акт агресії проти України. Перше, що б я зробив, - припинив видачу росіянам віз. Вони не повинні спокійно літати в Альпи кататися на лижах, на концерти, на бізнес-форуми, на відпочинок на французьке чи іспанське узбережжя. Друге – припинив би дозвіл на поїздки тим, кому візи видали раніше. І дозволяв би виїжджати тільки з гуманітарних міркувань. Щоб вся Росія відчула, що їхній вождь, їхній цар Володимир Путін руйнує світовий порядок, міжнародне право, сусідню державу, яку вони вважали братським народом, стратегічним партнером.

    Ясна річ, так мала би діяти і українська держава, насамперед. Вона так не діє. Не було перекрито кордон. Тільки місяць тому почали це робити. Не було обмежено в’їзд росіянам. Не були видворено з України навіть тих фсбшників, які під прикриттям дипломатів працюють в Російському посольстві, консульствах. Як це так? Якщо війна – то мав би бути відповідний пакет дій, насамперед, наших. Тоді буде логічно вимагати того від наших партнерів.

    Україна не «діє» належно і стосовно багатьох соратників Януковича, які після лютневих подій спочатку про всяк випадок втекли, а тепер один за одним повертаються в Україну. Ігор Калєтнік, Володимир Олійник, Андрій Кравець та інші вже в країні… Можна припустити, що ними були отримані певні гарантії з боку нової влади?

    Взагалі, якщо поїхати зараз країною, можна побачити дуже багато дивних речей. Продовжують працювати підприємства людей із команди Януковича, які розікрали країну, які втекли, і проти яких застосовуються санкції за кордоном України. Зараз немає, де розселяти біженців, які вимушено лишили зону бойових дій, в той же час стоять житлові будинки, збудовані тими самими злодіями із команди Януковича, які мають їх на правах приватної власності. Чому не заселити цих людей в будинки Януковича, в будинки інших чиновників? Плакати Медведчука досі висять. Клюєв-старший спокійно ходить по парламенту. Відчуття одне: нова влада після Майдану домовилася з «папєрєдніками». А це означає, що вона і була з ними постійно рука об руку.

    «За лютневою революцією може бути жовтнева»
    Ви поставили в провину владі досі не перекритий кордон. Україна взагалі має технічні можливості, щоб зробити це на сто відсотків?

    Україна не може не перекрити кордон з Росією, бо інакше АТО буде безкінечною, виснажливою і руйнівною. Це треба було зробити давно. І для того не можна жаліти коштів, сил і засобів. Якщо не перекрити кордон, і далі буде проникнення диверсантів, живої сили, техніки, боєприпасів. Як тільки кордон перекрити, ті терористи, навіть маючи в руках зброю, через певний час залишаться без боєприпасів, без набоїв, без снарядів, мін, ПЗРК. І тоді вони будуть або тікати, або здаватися. Вони будуть знешкоджені або знищені. Держава має сили і засоби, щоб перекрити кордон – і буквально, в інженерному плані, і в плані вогневому.

    Давно треба було б оголосити закритим цей кордон, припинити пропуск будь-кого. Навіть поїзди, змінивши розклад, завернути десь аж на рівні Харківської, Сумської області. Щоб, взагалі, не було жодного руху через ту ділянку кордону, яка наближена до зони проведення АТО. І чітко оголосити, що будь-який транспортний засіб, не важливо, броньована машина, вантажівка, танк, автобус чи легковик, що рухаються з боку російського кордону в напрямку України, буде негайно знищена. І для того розташувати там відповідні вогневі позиції – і артилерійські, і танкові, і гранатомети, і снайперів, і зенітні установки. І знищувати все підряд. Тоді буде ясно, що це серйозно.

    Воєнний стан в регіоні потрібно вводити?

    Не виключаю, що при несприятливому розвитку подій, якщо Росія продовжуватиме поставки техніки і боєприпасів терористам через кордон, або якщо терористи в Донецьку, Луганську діятимуть брутально, і це спричинить значні втрати для міст і мешканців, президент буде змушений ввести воєнний стан на чітко обмежених територіях. Щоб можна було більш ефективно реалізувати завдання АТО. Знаю твердо, що якщо він прийме таке рішення, в парламенті буде підтримка – протягом двох діб, як те і передбачено законом. Гарантовано.

    Війну на Донбасі зараз використовують як виправдання тому, що не проводяться реформи. Чи дійсно реформувати країну в таких умовах неможливо? Адже провал боротьби з корупцією, економічний колапс в Україні – це теж мета Путіна.

    Є люди, які задіяні в плануванні, проведенні АТО, в вирішенні завдань оборони і воєнної безпеки. Але є відповідні державні структури із чиновників, яких понад двісті тисяч, які повинні планувати і проводити необхідні реформи, які працюють і на тактичну, і на стратегічну перспективу. Цього немає. І це вже очевидно всім.

    Я нещодавно дізнався, що 1 липня це нарешті усвідомив прем’єр Яценюк і дав доручення всім міністерствам протягом тижня подати йому перелік реформ, які треба проводити, їх мету, заплановані результати, заходи, що треба виконати, обсяги бюджетного фінансування і так далі. Але ж це трапилось 1 липня! А мало бути ще в березні. Час втрачений. Коли призначається уряд, дається певний карт-бланш. Але коли пройшло вже сто днів, а робота ще не ведеться, все – довіри немає. Порошенку це теж важливо. Бо рубіжною датою для нього буде 1 вересня. До того часу він не знаходиться під вогнем критики.

    Що таке трапиться 1 вересня, на вашу думку?

    Якщо 1 вересня не буде обіцяного швидкого миру (а саме на цьому була збудована технологічна кампанія Порошенка: або оберіть мене, або буде війна), якщо на сході спокійно не підуть в школи, університети, не буде відновлено інфраструктуру, люди будуть відчувати себе в небезпеці, тоді можна прогнозувати, що рівень довіри до президента загалом серед населення різко впаде. І рівень критики, вже абсолютно обґрунтованої, буде більше на порядок. Бо треба робити те, що було обіцяно.

    А чим для Порошенка може стати жовтень-листопад, коли прийдуть нові платіжки за опалення?

    Люди формують своє ставлення до влади, виходячи із свого щоденного життя, із свого гаманця, з того, що можна на ті гроші купити, з якості і стандартів свого життя. При цьому не дуже вдумуються, хто насправді відповідає за економічні успіхи чи економічні гаразди, тарифи на тепло-, водо-, газопостачання. Ясна річ, це не президент безпосередньо. Це урядові структури або бізнес, якому ці урядові структури віддали право монопольно встановлювати тарифи через облгаз, обленерго, водоканали і так далі. В свідомості людей за це відповідає президент. Наростають передумови для соціального бунту, соціального невдоволення, яке може охопити практично всі регіони країни.

    Проста людина починає розмірковувати таким чином: що змінилося після того, як вигнали Януковича, і прийшла нова влада? Що змінилося після того, як обрали нового президента? Зараз отримають платіжки поки що на підвищені тарифи на холодну воду, на газ, на електрику, а далі підуть – підвищена вартість послуг зв’язку і інше. Це перший шок. В листопаді буде ще більший шок, коли прийдуть платіжки за опалення. Експерти вже порахували: в Києві сума збільшиться десь на 95%, практично вдвічі. Людям зарплату не підвищують, робочих місць нових не з’являються. От як збалансувати сімейний бюджет? Ясна річ, що люди почнуть свій гнів на президента, на уряд, на парламент. В розумінні моєї мами, якій 78 років, це так. «Ви ж там в Києві, ви ж влада», - вона каже і не дуже розділяє законодавчу, виконавчу, президентську, судову, прокурорську вертикаль. «Ви ж влада, щось робіть». Це невдоволення буде дуже серйозним. За лютневою революцією може бути жовтнева революція.

    «Порошенко ще має шанс зупинитися в хибній кадровій політиці»
    Прокоментуйте призначення, які вже встиг зробити президент.

    Під час виборчої кампанії Петро Порошенко говорив, що кадрова політика буде базуватися на принципах високої професійності, моралі, патріотизму. Це було до завершення виборів. Після перемоги перед ним було два шляхи. Перший – призначати потужних професійних людей, які, можливо, колючі в спілкуванні, мають повагу до себе, здатні відстоювати свою власну позицію, але які справді можуть спрямувати політику в певній сфері і досягти результату. Другий – призначати «своїх», слухняних, які будуть виконувати всі доручення, всі розпорядження, всі накази. Другий шлях хибний. Ним йшов Янукович – бачимо, куди дійшов. Але з перших же кадрових призначень бачимо: Порошенко теж обрав другий шлях.

    o-00145952-a-00020814[1].jpg
    Анатолій Гриценко

    Голова Адміністрації Ложкін. При всій повазі, класний медійник, бізнесмен, але він не знає державної машини в принципі. Його перший заступник – мільярдер Косюк із списку Forbes. Бізнес у владі. І йому доручають координацію реформ МВС, СБУ, Міноборони. Професійність – із знаком питання. При будь-яких класних менеджерських якостях. В такому ж режимі були призначені голова Нацбанку, Генпрокурор. Нацрада за президентською квотою так само сформована зі «своїх».

    А Міністерство оборони? Як можете оцінити призначення на посаду голови відомства Валерія Гелетея – людини, яка не мала жодного стосунку до армії?

    Те саме. Міліціонеру, людині, яка жодного дня до того не служила в армії (він служив в прикордонних військах КГБ), доручають розбудовувати нову армію. Я поки що не знайшов жодну людину, яка б схвалила це призначення. Вражає і позиція депутатів, які спочатку в кулуарах говорять між собою, що неможна таких призначати, крутять пальцями у скроні, а потім тут же голосують за призначення Гелетея. Дехто із злорадством : та нехай призначає, кого хоче, швидше завалить і себе, і свій рейтинг. Так неможна.

    Міг би назвати понад 50 людей, набагато потужніших, професійніших, ніж Гелетей.

    Назвіть хоча б трійку.

    Не хочу підставляти нікого.

    Різні життєві цінності і моральні установки у міліціонера і у військового Збройних сил. Міліція за покликанням переважно захищає владу від народу. Солдати, офіцери Збройних сил покликані захищати народ від ворога. Принципово різні підходи. Тому на чолі Міністерства оборони не повинен бути міліціонер. До речі, так само, як і на чолі Національної гвардії повинен бути армійський офіцер, а не міліцейський. Можливо, генерал Полторак – класна людина, щира, потужна. Але у нього інші життєві цінності.

    Порошенко ще має шанс зупинитися в цій хибній кадровій політиці і виправити її завчасно. Бо інакше можна говорити, що немає великої різниці між кадровою політикою Януковича і Порошенка. Там теж були свої і слухняні, готові виконати наказ. Не такі потрібні міністри.

    А попередник Гелетея Михайло Коваль відповідав своїй посаді?

    Коваль проявив себе як щирий бойовий генерал. Його пост командувача, не міністра. Ковалю на посаді міністра було об’єктивно важко. Йому важко стукнути кулаком по столу на засіданні Кабміну чи РНБО і сказати: оце треба кров із носу, інакше неможна. Він, як людина військова, скоріше, бере під кашкет і виконує те, що говорять цивільні керівники. За цих умов армії важко. Але мені шкода, що такі люди, отримавши досвід, набивши певних шишок за складних умов, якось відходять залишаються на узбіччі. Тому що призначення Коваля заступником секретаря РНБО – це… Ну, знаєте, туди завжди призначали тих, кого звідкись зняли і не знали куди призначити.

    Його потрібно, на мою думку, було призначити замість Литвина керівником Державної прикордонної служби. Він знає цю службу, був заступником. До того ж, саме на цьому етапі Державна прикордонна служба повинна виконувати не стільки функції контролю на державному кордоні, скільки оборони цього кордону. Коваль, який організовував участь збройних сил в АТО, знає ситуацію на місці, організовував оборону державного контролю, на цій посаді був би зараз набагато більше ефективний.

    «Половина представників диктаторського режиму сидить в коаліції»
    Часто певні накази і відповідальність за результати АТО приписують нинішньому начальнику Генштабу – головнокомандуючому Збройних Сил України Віктору Муженко. Хто офіційно керує антитерористичною операцією?

    Є закон про антитерористичну діяльність, де чітко виписано формат АТО, включаючи систему підпорядкування. Планує, організовує і проводить АТО керівник Антитерористичного центра, який має статус першого заступника голови СБУ.

    Я ставив питання навіть про кримінальну відповідальність колишнього Верховного командувача Збройних сил Турчинова, бо він не призначав керівника Антитерористичного центру цілих 40 днів від початку російської воєнної агресії. Призначив на цю посаду людину лише 7 квітня. Це службова бездіяльність з вкрай тяжкими наслідками для країни. Потім 14 квітня на цю посаду було призначено Василя Крутова, оскільки попередній керівник отримав поранення. З того часу Василь Крутов формально був керівником операції. Хоча з неофіційних повідомлень ми знаємо, що через певний час Крутова відсунули від керівництва, і першу скрипку грали армійські генерали, зокрема Муженко.

    На днях вийшов наказ президента про призначення нового керівника антитерористичного центру – генерала-лейтенанта Василя Грицака. Чи буде він одразу включений в керівництво операції, чи президент визначить іншу людину – мені важко сказати. Тому в мене зараз відповіді на це питання немає. Думаю, президент мав би чітко назвати, хто керує АТО.

    Президент тільки звільнив Василя Крутова з посади першого заступника голови СБУ та відсторонив його від виконання обов’язків керівника Антитерористичного центра, а експерт Дмитро Тимчук зразу ж натякнув, що після цього звільнення зменшився «злив» інформації…

    Якщо ми говоримо про «злив», витік важливої або таємної інформації, то, насправді, якби не було б жодного шпигуна, проблема все одно б нікуди не зникла. На жаль, попри виділені ще на початку березня досить великі кошти – майже 8 мільярдів гривень – саме на планування і проведення мобілізації АТО, не було швидко закуплено захищених засобів зв’язку. І переважна більшість – 95% – всіх бойових наказів віддаються через мобілку. Це означає, що ворог знає розташування наших військ, їх концентрацію, плани, переміщення… Саме невирішення питань матеріально-технічного забезпечення призводить потім до зриву виконання завдань, до втрат людей, техніки, підриву морального духу і так далі.

    З урахуванням того, що в часи минулої влади, силовими відомствами керували фактично росіяни, наскільки серйозною є проблема шпигунів?

    Чи є люди, які працюють на Росію в силових та загалом державних структурах? Очевидно, є. Політика Януковича і його ключових міністрів-силовиків була цілком спрямована саме туди. Дехто з колишніх міністрів-силовиків були громадянами РФ. Ясна річ, що вони формували вертикаль своїх підлеглих, виходячи з власних принципів кадрової політики, зорієнтованої на просування інтересів Російської Федерації. Скільки таких - я не можу сказати. Не знаю.

    Геннадій Москаль, голова парламентської слідчої комісії з розслідування розстрілів на Майдані, вже оприлюднив прізвища снайперів, які діяли в ті дні. Але досі жодних наслідків. Складається враження, що справа гальмується.

    Представляючи нового Генпрокурора Віталія Ярему, президент визначив найголовнішим завдання прокуратури під його керівництвом дати відповідь на питання: хто віддав накази і хто вбивав людей на Майдані? Я поки що не чув доповіді Яреми про виконане завдання. Але, можливо, часу в нього ще не було. Водночас створена тимчасова слідча комісія в парламенті, і її керівник Москаль вже зробив ряд резонансних заяв, назвав підрозділи, назвав деякі прізвища, вказав на певні елементи саботажу з боку силових структур, підрозділи яких були учасниками тих вбивств, і затримку з боку слідства. Додаткової інформації у мене немає.

    Я хотів би теж отримати відповіді на ці питання і не тільки на ці. Бо і застосування силових спецпідрозділів – того ж «Беркуту» – було незаконним, і це вже визнав суд. Визнавши це, суд фактично сказав, що повноваження спецпідрозділів усіх силових структур (тобто не тільки «Беркут» чи «Гепард», але й і «Альфа», і «Омега, і «Булат») мають бути визначені законом. Зараз цього немає. Це визначено зараз відомчими наказами. Тобто кожен новий міністр може формувати свої армії для своїх завдань.

    Розслідування справ з діяльності «Сім’ї». Результатів теж поки що не чути?

    У мене таке відчуття, що тут більше імітації, ніж реального розслідування. При чому, не тільки в Україні, а й за межами України так само.

    Ну от нещодавно було оголошено в розшук Азарова. А вже пройшло майже пів року з того моменту, як його немає в країні. Потім я читаю повідомлення на одному з сайтів, що один із заступників попереднього Генерального прокурора Махніцького звертався письмово до правоохоронних органів Австрії для того, щоб вони зняли арешт з майна Клюєва на підставі того, що начебто немає достатньої бази звинувачень. Потім з’являється інше повідомлення про те, що вже новопризначений Генпрокурор Ярема відкликав той лист. Ну нехай там якось швиденько, маючи величезну охорону і власні літаки, втекла родина Януковича. А всі решта? А дехто ходить відкрито і далі по Києву і Донбасу.

    Не можу зрозуміти, чому на це не реагує президент. Всі бачили, що зірвало різьбу на Майдані. Диктаторський пакет законів від 16 січня. Ми вже забули, хто то все організовував? Ми бачимо половину представників вчорашнього диктаторського режиму в коаліції.

    «Якби вибори проходили кожного року, гірше не було б»
    Який вихід – дострокові вибори? Де гарантія, що вони стануть очищенням?

    Цей парламент не має права на існування в такому складі. Подивіться на голосування. Якби час від часу не підголосовували позафракційні, частина регіоналів, інколи навіть комуністи, то, взагалі, не було б позитивних голосувань. Коаліція формально начебто існує, але її немає.

    Вимога всього народу – негайно переобрати цей парламент. Але чи вирішить це переобрання все питання? Ні. Навіть при цьому парламенті якби президент шукав відповіді на питання, чому Калєтнік, Олійник, Клюєв ходять спокійно по залу, чому не забрали власність у тих, хто розкрадав країну мільярдами, була б інша ситуація. Президент міг би вирішити ці питання. Парламент підтримав його Генпрокурора. Вперед! Хай вносить подання, давайте знімати недоторканність, заарештовувати. Цього поки не було зроблено.

    Тим не менш, президент пообіцяв переобрання Ради до кінця року. Коли мають пройти дострокові парламентські вибори? Чи доцільно проводити їх в ситуації війни, коли неможна забезпечити виборчий процес на Донбасі?

    Крим фактично відрізаний. Два з половиною мільйони людей зараз в окупації. І вони не матимуть можливості голосувати. Відповідно, не матимуть представництва в українському парламенті. Якщо на момент проведення виборчої кампанії не буде спокою в Донецькій і Луганській області, це означає, що ще близько восьми мільйонів людей не будуть представлені в Раді. Це буде означати фіксацію шляхом голосування в певному сенсі розколу України. Тому парламентські вибори, з одного боку, треба провести якнайшвидше. З іншого, їх можна провести тоді, коли буде можливість їх провести в Донецькій і Луганській області.

    o-00145954-a-00020814[1].jpg
    Анатолій Гриценко

    Президент назвав бажану для нього дату проведення цих виборів – 26 жовтня. Якщо він говорить про цю дату серйозно, це означає, що в його планах швидке завершення антитерористичної операції – не пізніше десь 28 серпня. Бо оголосити вибори треба, як мінімум, за два місяці до дати голосування.

    За останнім рейтингу КМІСУ «Громадянська позиція» набирає 11,2%. Як ви можете оцінити цю цифру? Не вважаєте, що вона завищена?

    Я бачив різні рейтинги – відкриті і закриті, де «Громадянській позиції» люди готові віддати понад 10%. Ми гарантовано будемо представлені у парламенті.

    Команду вже формуєте? Першу п’ятірку назвати можете?

    Ясна річ, формуємо. Але першу п’ятірку зараз не назву. Це було б безвідповідально. Це має визначити з’їзд. Та в списку нашої партії буде лише декілька людей, які до того працювали в парламенті. Переважна більшість – це будуть нові люди з відповідним бекграундом активної громадянської позиції, з позитивним результати в своїй сфері, які точно знають, для чого йдуть в парламент, в якому комітеті будуть працювати і якого роду законодавчі ініціативи будуть реалізовувати. Ми вирішили, що за рахунок зменшення в списку кандидатів наших партійців, ми дамо можливість потрапити в парламент активним громадським діячам.

    Щодо тих, хто вже працював в парламенті. Назвіть прізвища, які ми побачимо в списку.

    Зараз у нас є депутати від «Громадянської позиції» - четверо. Троє з них підуть на наступні вибори.

    Комусь з громадських діячів ви вже робили відповідні пропозиції?

    Проводимо зараз переговори, пропонуємо. Та не всі хочуть йти в парламент. Дехто хоче залишитись в громадському секторі.

    Вам надає фінансову допомогу Олександр Третьяков?

    Спитайте в нього – це неправда. На виборчу кампанія він нам не давав грошей.

    А хто давав?

    Ми на сайті в режимі онлайн розміщували прізвища всіх, хто передавав кошти до виборчого фонду, і куди вони потім перераховувалися.

    В мене немає жодного зобов’язання, на кшталт: будеш президентом, або матимеш фракцію в парламенті, признач мене туди-то міністром чи губернатором. Я всім гарантував дві речі: зроблю все, аби закон був дотриманий, і не змінюю номер мобільного.

    Але от зараз – у зв’язку із зростанням рейтингу – вам пропонують підтримку в обмін, наприклад, на включення до партійного списку? Хто?

    Приходять. Потоками йдуть. З усіх регіонів. І діючі, і колишні депутати. Нам вже треба створювати структуру внутрішньої безпеки – щоб знати, з ким варто починати розмову, а з ким не варто зустрічатися. Пропонують великі гроші, щоб потрапити в список.

    Яка максимальна запропонована сума?

    Люди готові платити п’ять мільйонів доларів. Якби я, може, паузу витримував, і більше пропонували б. Але відмовляємо, звісно. Я не хочу – ані для себе, ані для команди – втрати довіри через включення до списку пари, вибачте, якихось уродів. Навіть за великі гроші. Ми не будемо, на відміну від інших партій (не буди уточнювати назви), продавати місця в списку.

    Якщо бізнес не буде відділений від влади, то не важко передбачити серйозні катаклізми і потрясіння. Тоді ми можемо стати свідками кількох одна за одною виборчих кампаній. Достроково парламентська, потім дострокова президентська, потім місцева, потім ще дострокова парламентська… Для того, щоб врешті перезавантажити владу, як того хочуть люди. І на це я б не економив грошей.

    Але у держави і так з грошима проблеми.

    Якщо хтось каже, що мільярд чи півтора на вибори це дуже багато, та за один день перебування при владі брудного чиновника крадуть набагато більше. Якби вибори проходили протягом наступних п’яти років кожного року, повірте, гірше не було б.

    Катерина Пешко, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»
Загрузка...