Тарасова Гора (Чернеча гора)

Опубликовал masTAK в блоге Блог masTAK. Просмотры: 934

Чернеча гора – це гора, що входить до Мошенського плато, що розтягнулось на 70 км вздовж Дніпра. Ця гора – одна з найвищих у Каневі, являє собою заокруглений прибережний виступ з дуже крутими узбіччями між двома ярами – Меланчиним потоком і Крутим ярком, який одмежовує гору зі сходу. З північного сходу і з півночі гора межує з Дніпровою долиною, а на півдні вона невиразно означеним сідлом переходить в тилову гору, яка двома приступками підноситься значно вище Чернечої і огороджується з півдня правою значною галуззю яру Меланчиного потоку Гнила Круча і північному схилі закінчується крутим більш-менш порізаними схилами до Дніпровської долини.

Проте Чернеча гора знана у всьому світі перш за все тому, що 22 травня 1861 року вона навіки прийняли у своє лоно прах великого українського письменника і художника, справжнього патріота України Тараса Григоровича Шевченка (1814 - 1861). Кобзар знав і любив Канівські гори. Він бував тут у 1859 році, коли шукав собі ділянку під садибу і облюбував місцевість над Дніпром між Каневом і селом Пекарі (за 2 кілометри вниз по Дніпру від Чернечої гори). На горі, що мала назву Мотовиловщина (Велике скіфське городище), хотів купити землю.Проте мрія його не збулася. Тарас Шевченко помер у Петербурзі,,та його друзі, славна українська громада, перевезла тіло Кобзаря на Україну. І так історично склалося, що місце для поховання було обрано саме на Чернечій горі. Могилу було насипано високою, за козацьким звичаєм, на ній встановлено дерев`яного хреста і оскільки гора тоді була не залісеною, могилу було дуже добре видно з Дніпра.

Вірним охоронцем могили Кобзаря став місцевий житель Іван Ядловський. Біля могили було побудовано хату, де жила сім`я доглядача і де було створено перший народний музей „Тарасову світлицю”. Канівці згадували і наречену поета – Ликерію Полу смак, яка майже кожного дня підіймалась на Чернечу гору, прибирала могилу Тараса Шевченка, садила квіти. Доживала віку Ликера в Каневі, похована на цвинтарі Сельце.
У 1923 році на могилі поета був встановлений тимчасовий пам`ятник, автором якого став Калень Терещенко. У 1925 році постановою РНК УРСР територію могили Тараса Шевченка було взято під охорону держави – створено Державний заповідник.
21 листопада 1989 року постановою Ради Міністрів УРСР заповіднику надається статусу національного.

Сучасного вигляду меморіал набу влітку 1939 року із встановленням на могилі поета величного бронзового пам`ятника (скульптор Матвій Манізер, архітектор Євгеній Левінсон) і відкриттям літературно-меморіального музею (архітектори Василь Кричевський і Петро Костирко). Музейний ансамбль органічно доповнив неповторний за своїм архітектурним вирішенням гранітний комплекс сходжень, збудований в 1977 році за проектом архітектора Анатолія Мошенського і відтворена за первісним проектом у 1991 році „Тарасова світлиця” – перший музей Кобзаря.
Нині музейна колекція заповідника нараховує понад 20 тисяч пам`яток, серед яких меморіальні речі, офорти Тараса Шевченка, видання його книг, твори українських і зарубіжних митців.
Територія сучасного заповідника – 45 га землі, а охоронні зони заповідника, що охоплюють лівобережжя Дніпра нараховують близько 2 тис. га. Все це зона регульованої забудови і охоронюваного ландшафту.
Вам необходимо войти для комментирования