Салтовський О.І. , Калиновський В.С., Бубела О.І., Ярошенко М.О. ПОЛІТИКО-ПРАВОВА СПАДЩИНА УКРАЇНИ (XVI — ПОЧАТОК XIX СТОРІЧЧЯ). Монографія. – Київ, 2018.

Опубликовал Василиус в блоге Блог Василиус. Просмотры: 269

З православними святами: Благовіщенням та Великднем!!! Вийшла в світ ґрунтовна наукова праця Салтовський О.І. , Калиновський В.С., Бубела О.І., Ярошенко М.О. ПОЛІТИКО-ПРАВОВА СПАДЩИНА УКРАЇНИ (XVI — ПОЧАТОК XIX СТОРІЧЧЯ). Монографія. – Київ, 2018. – 254С. На даний час автори готуються до презентації.
В Києві невеликим тиражем надрукована наукова монографія, співавтором, якої є уродженець Черкащини (м. Канева) Ярошенко Михайло Олексійович. Наукова розвідка присвячена подіям зародження українського козацтва, як світового феномену. Розглядаються важливі віхи пізнього середньовіччя та нового часу на українських етнічних землях.
У наведеній науковій розвідці досліджуються особливості політико-правової спадщини України, що охоплює період XVI — початку XIX сторіччя, становлення та розвиток козацького (звичаєвого) права часів національно-визвольної війни українського народу 1648-1657 рр., укладення договорів (розмежування повноважень) між Україною та Московським царством (Російською імперією), правові засади гетьманського управління, ліквідація правових (звичаєвих) норм української автономії – Гетьманщини, поглинання та уніфікація українських земель в складі Російської імперії, введення загальноімперського законодавства на теренах лівобережних, а пізніше правобережних земель.
Присвячується 370-річчю відновлення української державності, початку національно-визвольної війни 1648-1657 рр. та століттю проголошення Української Народної Республіки.
Ця праця адресована широкому колу читачів. Зокрема, вона може бути корисною науково-педагогічним працівникам, студентам, політологам, дослідникам права середньовічної України, історикам, філософам та всім хто цікавиться історією та правом України..
Анонс коротко: ПЕРЕДМОВА
1648 рік важливий з точки зору формування сучасної світової політики та правової думки. На сході Європи йде процес відновлення української державності, коли могутня козацько-селянська армія під проводом Богдана Хмельницького сколихнула підвалини Речі Посполитої Польської. В центрі – закінчилася тридцятирічна війна (1618 – 1648 роки) та в жовтні підписується Вестфальський мир, що започаткував етап становлення модерної системи організації світового порядку. В Великій Британії продовжується громадянська війна між роялістами та парламентом. Буржуазні відносини пуританської Англії підривають феодальні засади та поступово перетворюють державу в світового лідера.
У жовтні 1648 року Б.Хмельницький підписував договір з Оттоманською імперією так «Богдан Хмельницький гетьман Запорізького козацтва і всієї Русі». Після Переяславської угоди 1654 р. назва «Русь» фактично була втрачена для України. Період історії, розпочатий після договорів України та Московії 1654 року М. Драгоманов назвав «пропащим часом для України».
Саме з цього року розпочинається глибоке фундаментальне дослідження Івана Салтовського, Олександра Салтовського, Валерія Каліновського, Олексія Бубели, Михайла Ярошенка, дослідників політичної та правової спадщини українського народу періоду пізнього середньовіччя. В монографії логічну та послідовну структуру, розкрито особливості козацького (звичаєвого) права в XVII-XVIII століттях. В зазначений період відбулося відновлення та розбудова української державності та поступовий її занепад в складі спершу Московського царства, а потім Російської імперії. Останній гетьман лівобережної України Кирило Розумовський, в силу несприятливих обставин зрікся влади в 1764 році. Після цієї події та ліквідації Запорозької Січі до кінця XVIII століття відбулася автономних прав Гетьманщини та внаслідок Вестфальського миру на зміну імперіям почали приходити національні суверенні країни, то відновлена українська держава втратила свою незалежність, розчинившись в складі двох імперій. багатонаціональному континентальному утворенні. Актуальність та важливість зазначеної проблематики полягає в можливості використання матеріалу, правового досвіду козацько-гетьманської доби для державницького національно-патріотичного виховання молоді, студентів, всіх, хто цікавиться історією України.
Автори монографії приходять до висновку, що «російські імператори вміло маніпулювали загостренням відносин між українською старшиною та широкими народними масами, удаючи з себе захисників інтересів останніх в одних випадках і даючи зрозуміти першим, що тільки в умовах імперії їхні маєтні права можуть бути гарантовані».
Зазначена політична та правова розвідка прояснить «білі плями», та надасть можливість всебічного розуміння складних державотворчих процесів від Богдана Хмельницького до Кирила Розумовського.
Вступ
Україна, що впродовж багатьох століть виборювала, здобувала і в силу різних обставин втрачала свій суверенітет, нині знову вийшла на дорогу відновлення та розбудови власної державності.
При цьому, обов'язково треба проаналізувати причини минулих втрат, уроки історії. щоб не зробити нових аналогічних помилок. Дуже дотепно з цього приводу висловився М.Драгоманов: «Плакати про старовину, бажати вернути її - завжди даремне діло, а особливо для нас, слуг «простого» українського народу... Одначе оглядатися назад треба, щоб знати, через що тепер стало так гірко, щоб не помилитися знов, як колись помилялись. Українцям треба добре оглянутись назад і пригадати останні дві сотні й два десятки років після того, як козаки українські за проводом Богдана Хмельницького піддались під руку «царя Восточного, Московського», у 1654 р.»[20,19].
У пропонованій праці ми маємо намір дослідити період від середини ХVI століття до початку ХІХстоліття, акцентуючи увагу на відновленній існуванні Української держави - Гетьманщини. Добу цю М.Драгоманов означує як «пропащий час».У цей період поступово ліквідувалася українська державність, Україна перетворювалася в колонію Російської імперії. В ній планомірно, окрім державності, знищували українську історію, культуру, мову, національні традиції. Ось тільки деякі факти щодо того, як рубали наше коріння:
1720 рік - Указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою.
1769 рік - Указ Синоду про вилучення в населення українських букварів та українських текстів з церковних книг.
1775 рік - Зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
1811 рік - Закриття Києво-Могилянської Академії.
1847 рік - Розгром Кирило-Мефодіївського братства.
1862 рік - Закриття українських недільних шкіл, які безкоштовно організувала передова інтелігенція.
1863 рік - Валуєвський циркуляр про заборону видання книг українською мовою.
1876 рік - Ємський акт про заборону ввезення українських книг з-за кордону, заборону українського театру й друкування нот українських пісень.
1884 рік - Указ Сенату про «шкідливість» культурної й освітянської діяльності в Україні.
1914 рік - Указ Миколи II про скасування української преси та заборона відзначення сторіччя Т.Г. Шевченка.
1933 рік - Телеграма Сталіна про припинення «українізації». Ліквідація в Україні неіснуючого так званого «нового національного ухилу». Геноцид проти українського народу - голодомор, який повинен був ліквідувати базу національного відродження[15, с.583].
1938 рік - Сталінська постанова про обов'язкове вивчення російської мови.
1978 рік - Постанова ЦК КПРС про посилення вивчення та викладання російської мови та літератури («Брежнєвський циркуляр»).
1983 рік - Постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах («Андроповський указ»).
1989 рік - Постанова Пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову (російську) в СРСР.
Якби М.Драгоманов жив довше, то межі «пропащого часу» він, мабуть, значно б розширив: від «Березневих статей» 1654 року, підписаних Б.Хмельницьким, до прийняття Актунезалежності України (24 серпня 1991 року), за яким Україна проголошувалася незалежною державою.
Сподіваємося, що наше дослідження допоможе усвідомити реальність сьогодення і сприятиме тому, щоб «пропащий час» в історії нашого українського народу та його держави ніколи більше не повторився.
Історія державності України – одна з найбільш занедбаних українознавчих дисциплін у нашій Батьківщині. З болем писав Олександр Довженко, що українці позбавлені історії. Протягом десятків років невблаганна система робила все можливе, щоб позбавити нас минулого, деформувати його та узалежнити від московської імперії. Видатний український історик Михайло Брайчевський констатував «своєрідну інтерпретацію» історії України, мовляв, «виходило, що протягом багатьох століть український народ боровся головним чином проти власної національної незалежності, що всі ті, хто кликав його на боротьбу за національну незалежність, були найлютішими ворогами українського народу, все оцінювалося з позицій щодо Росії!»[8,с.18]. Відомий знавець Радянського Союзу Гелен Карер-д'Енкос стверджувала: «Неросійські народи змушені зі свого минулого зберігати тільки те, що їх зближувало з Росією. І, позбавленим власного минулого, їм не лишається нічого іншого, як історично ототожнювати себе з російським народом...»[23,с. 5].
Разом українські й російські історики радянської доби войовниче дискутували з тими, кого вони називали буржуазно-націоналістичними істориками та правознавцями, які знайшли собі притулок на Заході. Найбільш жорстокі дискусії викликав період історії Української держави з середини ХVII століття і до кінця ХVIII століття, наголошувалося на його значенні в історії українського народу. Хто викривляв і перекручував суть історичного процесу та історичних фактів - на це питання відповіла сама історія відродженням Української держави. А допомогли їй в цьому праці таких українських істориків і правознавців, як відомий громадський діяч Володимир Винниченко, який ще 25 травня 1918 року написав у своєму щоденнику: «Читати українську історію треба з бромом, до того це одна з нещасних, безглуздих, безпорадних історій, до того боляче, досадно, гірко, сумно перечитувати, як нещасна, зацькована, зашарпана нація тільки те і робила за весь час свого державного (чи вірніше: напівдержавного) існування, що огризалася на всі боки: од поляків, росіян, татар, шведів... Чи не те саме бачимо і тепер? Тільки хотіли жити державним життям, як починається стара історія: Москва всіма силами вп'ялася і не хоче випустити» [41,с.3].
Висновок про недостатню дослідженність зазначеної теми з точки зору потреб розбудови Української держави і використання багатих і самобутніх традицій державного будівництва в Україні дає грунт говорити про необхідність розробки даної теми в запропонованих хронологічних межах. Сподіваємося, що матеріали, викладені на сторінках цього дослідження можуть бути використані при вирішенні тих складних політико-правових та соціальних завдань, що стоять перед Україною у сучасну епоху, щоб існування нашого народу більше ніколи не було «напівдержавним». Адже Україна внаслідок вікового іноземного гноблення зазнавала постійного пограбування її природних ресурсів, що не давало можливості розвинути свою могутню екополітику, і в національній свідомості народу не закріпилася ідея власної державності. Про це свідчить і невдала спроба відродження Української державності, яка була здійснена після розпаду Російської імперії в 1917-1921 рр., і те, що утворення нової імперії на уламках старої ще на 73 роки відсунуло відродження незалежної і демократичної України. Тому всім дослідникам історії українського народу і його державності слід пам'ятати про настанову, яку соратник В. І.Леніна Лев Троцький давав своїм агітаторам, відправляючи в Україну: «Ни для кого не секрет, что не Деникин принудил нас оставить пределы Украины, а грандиозное восстание, которое подняло противнас украинское сытое крестьянство. Коммуну, чрезвычайку, продовольственные отряды, комиссаров-евреев возненавидел украинский крестьянин до глубины души своей. В нем проснулся спавший сотни лет вольный дух казачества и гайдамаков. Это страшный дух, который кипит, бурлит, как сам грозный Днепр на своих порогах, и заставляет украинцев творить чудеса храбрости... Только безграничная доверчивость и уступчивость, а также отсутствие сознания необходимости постоянной крепкой спайки всех членов государства не только на время войны - каждый раз губили все завоевания украинцев... Эти бытовые особенности характера украинцев необходимо помнить каждому агитатору, и успех будет обеспечен. Помните также, что так или иначе, а нам необходимо возвратить Украину России. Без Украины нет России. Без украинского угля, железа, руды, хлеба, соли, Черного моря Россия существовать не может...»[


Вам необходимо войти для комментирования