Музей А.П.Гайдара

Опубликовал masTAK в блоге Блог masTAK. Просмотры: 630

Аркадій Петрович Гайдар (Голиков) – один з найкращих дитячих письменників світу.

Герої його книжок – Жиган і Димко („РВР”), Борис Гориков („Школа”), Чук і Гек, Тимур і його друзі („Тимур и его команда”), незважаючи на вік, ставлять перед собою недитячі питання про сутність життя, про своє місце в ньому, про те, як зробити його кращим. Ці питання – філософські. Але письменник уміє передати їх через розмови та вчинки дітей. А ще Гайдар - майстер захоплюючих казок. І тут він оспівує життя, яке присвячене боротьбі за честь і незалежність Батьківщини.

Коротке, але насичене подіями життя письменника, саме схоже на казку. По матері – Наталії Аркадіївні Сальковій – Аркадій родич геніального російського поета Михайла Юрійовича Лермонтова. Народився він у Льгові Курської губернії. Але дитячі роки майбутнього письменника пройшли в місті Арзамасі Нежигородської губернії. Коли розпочалась перша світова війна хлопцеві виповнилося 10 років. Батька взяли на фронт, а мати працювала в госпіталі. Турбота про трьох менших сестричок лягла на плечі Аркадія.

У вирі російських революцій хлопець не розгубився. Він там, де йде боротьба за нове життя. В 13 років він одержує гвинтівку і патрулює нічні вулиці Арзамаса – „при двох патрульних третім – для зв’язку”. В 14 проситься на фронт. Його беруть, але посилають не на фронт, а в Київ, на шості курси червоних командирів. У серпні 1919 року курсантам вручають командирські посвідчення і як рядових посилають на захист Києва. В першому ж бою загинув командир роти Яків Оксюз. Аркадій Голиков замінив його. Маневруючи, він вивів підрозділи в тил ворога і здобув блискучу перемогу. Увечері товариші одноголосно вибрали 15-річного Аркадія своїм командиром. У 17 років Голиков командує полком, а в 20 у званні командира полку його через важку контузію голови звільняють з армії.

Через рік у Ленінградському альманасі „Ковш” з’являється перша повість письменника „в дні поразок і перемог”.

Гайдар – це псевдонім Аркадія Петровича. В 1925 році він підписує в Пермській газеті „Звезда” своє оповідання „Наріжний будинок” цим звучним і багатообіцяючим псевдонімом. Це відбувається після „переходу” з Харкова до Донбасу. У Зміїнському районі на Слобожанщині гайдарами звуть людей, які пасуть овець.

Коли почалась Велика Вітчизняна війна, Аркадій Петрович пішов на фронт кореспондентом газети „Комсомольская правда”. Як і в далекому 1919 році він знову в оточеному ворогами Києві. На околицях міста ідуть бої. До місця подій письменник добирається на трамваї.

Гайдар з дитинства любив Україну. В Києві народилась і виросла його мати. Вона напам’ять знала багато поезій з „Кобзаря” Тараса Шевченка. Письменнику хотілось хоч раз побувати у славетному Каневі. Така нагода трапилась на початку серпня 1941 року. Перше, що зробив Гайдар у нашому місті, - піднявся на круту Чернечу гору. Тут, вражений величчю поховання співця України, він стає по команді „струнко” і проказує слова клятви: „Дорогий Тарасе Григоровича! Клянусь тобі честю старого командира, що не піду звідси доти, поки хоч один ворожий чобіт топтатиме цю священну землю”.

18 вересня 1941 року радянські війська залишили Київ, а через кілька тижнів перестав існувати Південно-Західний фронт. Ворожими тилами Аркадій Гайдар пробивається до Канева. Неподалік від міста у Ліплявському лісі він зустрічається з партизанами загону імені Чапаєва. Тут незабаром стає кращим кулеметником. У нього десятки юних помічників. Це діти із сіл Лівобережної Канівщини. Вони доповідали Аркадію Петровичу по обстановку в населених пунктах.

Гітлерівці напали на загін народних месників. Чудом їм тоді вдалось уникнути розгрому. Командир загону відбирав п’ятьох добровольців на виконання завдання штабу. Гайдар був серед них. Його призначено командиром цієї експедиції. Коли вони поверталися назад, біля будинку залізничника на окраїні села Ліплявого Гайдар першим побачив ворожу засідку. Попередив товаришів про небезпеку. А сам, вражений кулею в серце, навіки залишився на канівській землі.

В 1947 році останки письменника-воїна були перенесені в місто Канів. Його поховали так, як він поховав головного героя @Казки про Військову Таємницю, про Хлопчиша-Кибальчиша і його тверде слово” - на високому пагорбі біля Синьої Річки.

Діти Канева звернулися до ровесників з усієї України. Вони закликали збудувати на зароблені юними кошти Бібліотеку-музей А.П.Гайдара в місті Каневі. Клич земляків підхопили школярі більшості міст нашої країни.

Будували заклад культури молоді дніпробудівці, які зводили канівську гідростанцію.

Аркадій Петрович Гайдар був названий Канівською міською радою Почесним громадянином міста.

За роки існування Бібліотеки-музею А.П.Гайдара, музей відвідали понад п’ять мільйонів туристів та екскурсантів. Кожен, хто хоч раз побував тут, виніс світлий образ письменника – людини, яка виховувала підростаючі покоління сміливими, чесними, благородними.
Вам необходимо войти для комментирования